лекція

  • Навчання й досвід – запорука успіху у будь-якій справі

    17 квітня до Жовтого корпусу запросили Володимира Шевченка, учасника АТО, а нині – бізнесмена. Подія відбулася з ініціативи Студентського парламенту Інституту філології та на запрошення Яни Овчиннікової. Зустріч вибудовували у форматі «запитання-відповідь».

    Володимир - бізнесмен із 1998 року. Нині займається вже четвертим доволі успішним проектом – мережею міні-кав’ярень. Своє діло любить, і це вважає першим правилом вдалого старт-апу. Інакше ви вигорите, у вас забракне внутрішнього ресурсу на справу. Палати темою та знати про неї все – Шевченко легко може утнути «коротесеньку лекцію» про каву на хвилин сорок! Навіть на війні після боїв Володимир передусім біг шукати нормальне еспресо. Ще надважливо мати мотивацію. Шевченко наголошує, що гроші – лише стимул, а справжня мотивація – те, що людина робитиме без примусу. До слова, у мережі бізнесмена відсутня система штрафів, натомість є попередження. Кожен чітко знає правила, за якими працює. Серед інших секретів успіху – постійне навчання й вдосконалення знань у справі, досвід (хай і на помилках) та стабільний відпочинок.

    Лектор переконує, що гроші на відкриття бізнесу знайдуться. А от боятися починати не варто. Як-то кажуть, «Боїшся – не роби, робиш – не бійся». Партнерів із бізнесу Шевченко не має. Вважає, що вони гальмують процес. Найчастіше співзасновників шукають, аби розділити чи перекласти з себе відповідальність.

    Володимир розповів про різницю малого та середнього бізнесу та мінімальну окупність проектів навіть в умовах сучасної нестабільної економіки під час війни та падіння курсу долару. Радить завжди починати з бізнес-плану та прораховувати реальні цифри.

    У бізнесі не обійтися без команди. Але її не знайдеш – лише створиш. Працювати не просто заради прибутку, а за певні цінності – вибір пана Володимира. Він хоче не тільки варити якісну каву, а й приносити радість людям і довести, що ветеранський бізнес в Україні крутий.

    Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • Можливість світла та прозорості: спільне ядро поезії Кавафіса та Елітиса

    12 квітня спільними зусиллями Посольства Греції в Україні та Центру елліністичних студій та грецької культури імені Андрія Білецького відбулася лекція голови «Спілки грецьких суддів-літераторів» Димітріса Орфанідиса, присвячена творчості новогрецьких поетів Константиноса Кавафіса та Одиссеаса Елітиса.

    К.Кавафіс та О.Елітис є одними з найбільш досліджених філологами постатей грецької поезії ХХ ст., однак практично відсутні дослідження, що намагаються розглянути елементи спорідненості, спільних засад в творчості обох поетів. Зокрема, це пов’язано з тим, що в своїх есе, присвячених природі поетичної творчості О.Елітис нечасто згадує К.Кавафіса чи обирає його тексти як приклад для розкриття своїх тез на відміну від іншого знакового новогрецького поета Й.Сефериса, який намагається вступити в активний діалог із творчим спадком К.Кавафіса.

    На думку п. Д.Орфанідиса, така «неуважність» пов’язана насамперед із тим, що певні спорідненості К.Кавафіса та О.Елітиса є глибшими, більш непомітними для читацького ока, та набагато сильнішими. Це спричиняє ефект відсутності дискусійного контексту у свідомості О.Елітиса, увага якого звертається до більш незнайомих чи дратівливих з естетичного погляду тем.

    Лектор стверджує, що глибинна спорідненість поетик К.Кавафіса та О.Елітиса полягає в інтелектуалізації тілесного досвіду людини, метою якої є створення простору відкритості та незалежності людського вибору, що є єдиною можливістю для людини повного та свідомого прийняття відповідальності за свої вчинки.

    Андрій Савенко
    Фото Валерія Попова.

  • Третій день Швеції в Інституті філології

    10 квітня в Інституті філології продовжилися заходи Днів Швеції в Україні. У цей день до Інституту філології завітав іще один гість зі Швеції - директор організації "Контакт зі Швецією" (Riksföreningen Sverigekontakt) Ларс Бергман. Він прочитав захопливу лекцію про систему освіти у Швеції. Після цього лектор Шведського інституту Петер Модд розповів про економіку Швеції в порівнянні з економікою України.

    Олександр Стасюк. Фото Юлії Кузьменко.

  • Чисте довкілля - чисте сумління

    У вівторок, 9 квітня, в стінах Інституту філології продовжилася серія заходів під назвою "Дні Швеції в Україні". Протягом другого дня в центрі уваги перебували питання дбайливого ставлення до довкілля. Це одна з тих галузей, у яких Швеція може бути зразком для України. Гість зі Швеції Пер-Улуф Галльберґ, візит якого до України відбувається за сприяння Шведського інституту, прочитав цікаву лекцію про переробку вторинної сировини у Швеції. Після цього ще одна гостя зі Швеції Кейт Пласконіс провела воркшоп з екології. Завершився захід лекцією професора Київського університету імені Бориса Грінченка, яка була присвячена скандинавській міфології.

    Олександр Стасюк
    Фото - Валерій Попов, Юлія Кузьменко

  • Лекція тюрколога Олександра Галенка

    4 квітня в Турецькому центрі інформації та досліджень ІФ провів лекцію історик, тюрколог, керівник центру дослідження цивілізацій Причорномор’я Інституту історії України НАН України. Передусім вчений згадав одного з тих, кому найбільше завдячує власним науковим шляхом – академіка-сходознавця Омеляна Пріцака, який заснував Інститут сходознавства імені А.Ю.Кримського НАНУ. Нині наукова спільнота відзначає 100-річчя від дня народження Омеляна Йосиповича.

    Основна ж мета Олександра Галенка в Інституті філології полягала в іншому. Дослідник прочитав лекцію на тему «Українські підданці і підданки турецького султана». Проблема ця давня й неоднозначна для тлумачення. Після окупації Криму його історія стала ще більш актуальною. Для сучасних істориків є запит: показати, що Крим завжди був українським, а українці мирно жили з тюркськими народами. Маємо знати, що до середини 18 ст. (завоювання Криму Російською імперією) там насправді жили тюркські народи, послуговувалися тюркськими мовами. Коли 1954 року Україні було «подаровано» Крим до 300-річчя Переяславської ради, ЦК КПРС говорив про те, що українці воювали з кримськими татарами, хоча це не є правдою. Тема полонених дуже гостра. Вона використовувалася для роз’єднання народів. За допомогою національної ворожнечі можна контролювати, керувати соціальною інженерією, як зазначає Олександр Галенко.

    У фольклорній збірці «Історичні пісні українського народу» В.Бойка третина творів спрямована проти іноземного поневолення. У частині з них є звернення до багатої кримської землі, у якій, проте, нема щастя поневоленим. Висловлюється ставлення українців до Османської імперії. Водночас бранці визначали й те, що османці живуть добре та тримають пиху. Ліричний герой однієї пісні мріє, щоб турецький султан узяв його до себе на службу. Тут уже бачимо неоднозначність досліджуваного питання.

    Важливими центрами работоргівлі були Кафа, Стамбул, Білгород. Цей промисел намагалися приховувати. Однак Османська держава збирала податок із кожного невільника. Були задіяні великі кошти, і це – один із секретів успіху імперії. Вигідно збувати бранців було й татарам. Отримували 10 золотих монет, на які тоді могли придбати кілька будинків. Татари вже не були вільними торговцями, як за генуезьких часів, однак мали стимул до набігів на Україну, а османці зі своєї сторони отримували дешевих невільників. Щоб не платити податки, розгортали ще й контрабанду. Тож українці постраждали через державну політику Османської імперії.

    Безперечними свідченнями, що українці входили в османське суспільство, є податкові переписи (Олександр Галенко демонстрував відскановані сторінки із перепису м. Кафа 1542 р.) та архітектура сучасної Туреччини (особливі види мечетей). Щодо переписів, то в них часто хитрували, аби не відкривати реальні масштаби работоргівлі. 100 невільників на 10 000 осіб у списку – хіба це работоргівля? Однак окрім прямої назви «невільник», існував оксюморон «звільнений раб». Таких було кілька категорій. Ма’зун – міг мати власність, але лишався невільником; тедбір – той, хто за контрактом, засвідченим суддею, звільнювався по смерті хазяїна; мукатіб – звільнений за контрактом на послуги чи викуп; уммю-ль-велед – жінка, яка народила господарю дитину, і той визнав її своєю. Але всі вони спочатку були рабами.

    Лектор довів, що наука нескінченна, і студентам-тюркологам Інституту філології є що досліджувати навіть у таких давніх темах.

    Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • Турецький вчений Ісмаїл Гюлеч про професійну етику у сфері наукових досліджень

    2 квітня 2019 р. на базі кафедри тюркології було організовано зустріч з турецьким науковцем Ісмаїлом Гюлечем (Стамбульський університет “Меденієт”), у межах якої дослідник прочитав лекцію під назвою “Професійна етика у сфері наукових досліджень”.

    Лекція розпочалася з інформації про першооснови професійної етики, із ознайомлення з термінологічною базою та загальнолюдськими моделями поведінки у сфері наукових досліджень та власне турецькими особливостями вияву поваги до колег-науковців тощо. Згодом розмова набула інтерактивного характеру, студенти-тюркологи відчули себе у ролі молодих вчених, розглянули позитивні та негативні ситуації, що можуть виникнути під час написання наукових досліджень, та надихнули лектора на цікаві філософські роздуми: “Не тільки геніальні викладачі виховують геніальних студентів, але і геніальні студенти виховують своїх викладачів”.

    За матеріалами кафедри тюркології. Фото Валерія Попова.

  • Лектор з Наварри розповів про письменника Антоніо Мачадо

    28 березня всі залюблені в іспанську мову та літературу могли послухати письменника з Наварри, викладача іспанської мови Хосе Андреса Альваро Окаріза. Він відкрив аудиторії світ поета Антоніо Мачадо. Мачадо – найважливіша літературна постать ХХ ст. і один із 2-3 найвідоміших письменників Кастильї. Так вважає, зокрема молоде покоління в Іспанії. Мачадо презентує свій народ і свою Батьківщину, він – поет правди- Має популярність, яку неможливо зруйнувати- Усе це завдяки його відданості народу, мудрості, болю та надіям.

    Лектор розповідав про велике кохання Мачадо- Любов, природа й мандри надихали поета. Окаріз неодноразово робив поетичні паузи, зачитуючи вірші. І навіть почули пісню "A un Olmo Seco" на слова поета. Завершував гість також поетичною цитатою Мачадо: "Самотнє серце – не серце…""Un corazón soletario no es corazón". Лектор згадав і книгу літкритики "Трафальгар", яка вийшла 2 роки тому під його редакцією.

    Фото Юлії Кузьменко

  • Професор Андрій Даниленко прочитав лекції в Інституті філології

    Минулого тижня славісти Інституту філології прослухали дві лекції Андрія Івановича Даниленка, вченого-славіста, професора Університету Пейс, що в Нью-Йорку. Андрій Іванович закінчив Харківський університет, а останні 20 років викладає в США російську філологію та перекладознавство. Він також є членом Харківського історико-філологічного товариства. Вчений цікавиться соціолінгвістикою, ареальною типологією мов, розвитком і вживанням слов’янських мов на теренах Європи. Досліджує середньоєвропейські мови, зокрема північноіталійські, французькі та південнонімецькі діалекти.

    Зустріч із професором організувала кафедра української мови та прикладної лінгвістики ІФ. Із цікавістю слухали його лекції викладачі кафедри слов’янської філології. Завітав і колега Андрія Даниленка Сальваторе дель Ґаудіо, славіст із Італії.

    Тема першої розмови мала назву «Скільки варіантів української літературної мови ми потребуємо?». Філологи ІФ познайомилися з потрактуваннями західного мовознавства проблеми варіантності української літературної мови. Андрій Даниленко оперує термінами «національні варіанти», «підваріанти» та «лекти», створюючи ієрархію сучасної літературної мови. Нині дискутується питання щодо русинської мови, яка деякими дослідниками визначається як окрема мова, а на заході отримує визнання, кодифікацію, викладається в університетах. Андрій Іванович вписує її у варіанти літературної української. Спирається при цьому на три найважливіші параметри: історія, час, простір. Він пропонує відійти від заполітизованих теорій, орієнтується на соціолінгвістичний підхід, наголошує на поліцентричності української мови.

    На другій лекції слухачі почули про мовну русифікацію на теренах України. Професор Даниленко спростовує статтю лінгвіста Ольги Павленко. Вона писала, що русифікація тривала недовго й проводилася непослідовно. Однак Андрій Іванович аналізує це явище в періодах уживання церковнослов’янської, староукраїнської та нової української мов. За конкретними фактами заборон він показує, що русифікація в Україні проводилася ретельно. Зросійщення відбувалося і з боку українців після 1720-60-х рр., коли козацька старшина переходила на російську, аби наблизитися до дворянства. Так утворився білінгвізм як явище українського соціуму.

    Текст і фото Юлії Кузьменко, редактор - Галина Наєнко.

  • Лекція із традиційного українського бортництва

    28 березня фольклористи за ініціативи своєї кафедри й Центру фольклору та етнографії почули лекцію Максима Пчелова «Традиційне бортництво». Максим – один із засновників громадської організації «бортники України». Він вивчав бджільництво в аграрному університеті, потім ненадовго зайнявся графічним дизайном і працював у журналі, але згодом повернувся до своєї справи. Бортництву – лісовому бджільництву на наших теренах уже близько 1500 років. Воно особливо розвинене на Поліссі. Поласувати дарами природи – не єдина мета промислу. Із бортництвом в Україні пов’язані різноманітні обряди та символи.

    Фотографії Андрія Паславського

    Категорії: 
  • Запрошуємо на лекції професора Андрія Даниленка

    Кафедра української мови та прикладної лінгвістики збирає всіх охочих на лекції мовознавця Андрія Даниленка (Університет Пейс, Нью-Йорк). Зустрічі відбудуться у 63 аудиторії 20-21 березня.

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to лекція