лекція

  • Лекція Олеся Кульчинського

    17 квітня у Турецькому центрі інформації та досліджень на базі кафедри тюркології відбулася лекція кандидата філологічних наук, тюрколога, перекладача сучасної турецької літератури Олеся Кульчинського на тему: «Драгоманські квести в Україні: звільнити «літери» – здолати зінакшені тексти».

    Пан Олесь, який переклав українською мовою твори нобелівського лауреата Орхана Памука («Мене називають червоний», «Сніг», «Музей невинності», «Чорна книга», «Нове життя») та Марка Леві («Стамбульська казка»), розказав про проблеми перекладу іноземної літератури українською мовою.

    Виступаючи, науковець зосередив увагу на питаннях історичного розвитку української мови у тісній взаємодії з південними, західнослов'янськими, романськими, германськими та тюркськими мовами, а також розповів про традиції перекладознавства в Україні.

    Категорії: 
  • Історія українсько-турецьких відносин

    6 квітня з ініціативи кафедри тюркології відбулася лекція відомого українського історика-тюрколога, керівника центру дослідження цивілізацій Причорномор’я Інституту історії України НАН України Олександра Галенка на тему: «Навіщо Україні тюркологія?»

    Олександр Іванович Галенко – випускник історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Був на стажуванні у провідних університетах Європи та США. У 90-х рр. обіймав керівні посади в Інституті сходознавства ім. А.Кримського НАН України. Досліджує Османську імперію та Південь України. Викладає у Києво-Могилянській академії. Співробітник Музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Має публікації в авторитетних сходознавчих виданнях світу.

    Олександр Іванович харизматично і натхненно розповів студентам і викладачам Інституту філології, а також викладачам університету «Хаджеттепе» (м. Анкара, Турецька Республіка) історію тюркських племен, їхнє перебування на території сучасної України та роль, яку вони відігравали в українській історії. Не оминув увагою Олександр Іванович і непростий процес становлення української державності. Виступаючи, наголосив на визначній постаті Омеляна Йосиповича Пріцака, якому належить безліч новаторських поглядів на формулювання проблематики тюркського впливу на українську історію.

    Під час лекції присутні почули цікаві історичні факти, подробиці релевантних історичних подій. Мали змогу переглянути фотознімки різноманітних раритетів, барельєфів старовинних архітектурних споруд, світлини із архівних джерел. Студенти із непідробним натхненням слухали лекцію, із ентузіазмом ставили запитання лектору, а також щиро та емоційно висловили своє захоплення панові Олександру.

    Інформацію надалала Ольга Пишньоха

    Категорії: 
  • Анакреонтика в ліриці Максима Рильського

    4 квітня відбулася лекція доктора філологічних наук, професора кафедри новітньої української літератури Інституту філології, лауреата Шевченківської премії Юрія Коваліва. Поціновувачі поезії Максима Рильського, серед яких були й студенти ІФ, зібралися в затишній вітальні Музею М. Рильського, де чаювали та говорили про літературу. Що ж нового дізналися гості?

    Давньогрецький поет Анакреонт жив у VI ст. до н. е. Він був епікурейцем, тобто любив життя в усіх його проявах. Тому не хотів брати участь у тодішніх війнах і постійно тікав – з Іонійського Теосу – на Сицилію, потім – до Афін. Поет мав пристосовуватися, а потім буцімто кричав через свої твори: «Ну зрадник я був! Ну не хотів я проливати кров!» Та чи й варто це робити, а надто поету?

    Юрій Іванович змусив замислитися гостей про те, чому поет нікому нічого не винен. Він не вчитель, не революціонер, не проповідник. Він не повинен нікого обслуговувати! Адже якщо є дидактика, але немає естетики, яка ж це література?

    Говорили не лише про Максима Рильського. Лектор розповів про унікальне явище в українській літературі – київських неокласиків. Слід звернути увагу, що цю назву беремо в лапки, адже неокласицизму як напряму та й самого класицизму загалом не було! Це довів іще М.Зеров у 1926 р. Класицизм – це література абсолютизму, коли прославляють короля, а в Україні абсолютизму не було. Крім того, класицизм орієнтувався лише на античність, відкидаючи іншу класику. Один лиш «Сід» Корнеля має східні мотиви. Українська література ж має орієнтальні, античні та інші вкраплення. Неокласики України були особливі ще й тим, що не мали маніфестів чи літугрупувань. Вони збиралися як друзі на квартирі Филиповича чи Зерова. Головне для них було – взаємодопомога. Найвагоміший їх внесок в літературу – дисциплінування, упорядкування українського кардіоцентризму, гармонія аполонійського (раціонального) з діонісійським (чуттєвим).

    Максим Рильський серед неокласиків був дуже цікавою персоною, яка і вписувалася, і не вписувалася в їхнє коло. Критики ставлять Рильського у якісь рамки, а він полістильовий; не такий, яким хотіли його бачити. Юрій Іванович зачитав кілька ключових віршів поета, аби показати слухачам, що було в його Слові. Наприклад, у двох посланнях до рибалок бачимо Рильського-інтроверта, який готовий кинути все й піти спілкуватися з природою. Він ескапіст: готовий усе полишити для внутрішньої гармонії, бо все те – метушня, у якій можна втратити себе. Він обстоює позицію самотньої людини. «Інтроверти більше зробили в літературі, ніж галасливі шеремети», − наголошує професор. Рильський був освіченим, поетом бібліотек. Він обстоює ідею природної людини, адже урбаністичне середовище штучне; це остання фаза цивілізації, яка не несе жодної культури. І водночас він за освіченість. Іде шляхом Сковороди й Руссо. У нього немає жодних сліз! А всі ми звикли до штампу в українській літературі, мовляв, там усі плачуть. Почитайте Рильського! Він вітаїст, життєлюб! Юрій Іванович наголосив, що гедонізм поета не слід плутати із фаустіанством. Адже Фауст продав душу заради миті, а гедоніст своєї душі не продає. Він лишається щирим. І, як справжній поет, нікого не оспівує, а є представником унікального явища у світі: мистецтва заради мистецтва! Поет – це Деміург, який творить світ, що не суперечить Божому, а доповнює його.

    Анакреонтизм прийшов до Рильського дещо згодом, із твору «У теплі дні збирання винограду…» (1922). Анакреонтика – це вільний виклад своїх лібідозних думок, інколи (не завжди) сублімованих. Зауважмо, що тут немає жодних фривольностей, є лише гра. Такі твори не масні, вони мають внутрішню глибоку культуру, і чимось навіть подібні до японських віршів. Раніше цю лірику писали під арфу та кефару. Чому анакреонтизм? Бо саме тут є суще, є ідея. Гомер зображував тінь тіней, а в анакреонтичній ліриці є справжність людини.

    Юрій Іванович не любить заглиблюватися в біографії митців, а йде від тексту. Однак зіставити життєвий і творчий шляхи Рильського цікаво. Щойно той вийшов з гедонізму, то втратив себе. Уже в збірках «Київ», «Знак Терезів» важко впізнати того справжнього Рильського. Ще два «своїх» вірші напише в Лук’янівській в’язниці. Втратити себе для поета – найстрашніше. Краще бути життєлюбом!

    Студентка Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • Літературна студія із Анатолієм Паламаренком

    Традиційно раз на місяць в Інституті філології відбуваються літературні студії імені Максима Рильського. 20 березня гості літстудії слухали народного артиста України, Героя України, лауреата Шевченківської премії Анатолія Паламаренка.

    З дитинства він мав дар до Слова. Ще восьмирічним хлопчиком його запрошували читати до дня народження Гоголя твори цього письменника. А потім він ходив по гуртожитках, аби тренуватися: коменданти кликали по 5-6 слухачів, а молодий Анатолій відточував перед невеличкою аудиторією свою майстерність. Особливо важливим таке його вміння було після Другої світової; люди хотіли відволіктися, забути про страхи війни, і талант молодого актора був їм ліками.

    Нині Паламаренко є професором Київської консерваторії, а також викладає в інших університетах в Києві. Свого часу він викладав і в Шевченковому університеті, студенти вчилися в майстра художнього виразного читання. Він єдиний артист України, кому присвячена ціла монографія – робота Олександра Кавуненка «Страждати, терпіти, любити». Про Анатолія Несторовича знімали телепрограми, зокрема документальний фільм створила випускниця КНУ Тетяна Ковальчук.

    Анатолій Паламаренко виконує всю класику української літератури, але найбільше захоплюється М.Коцюбинським, вважає його тексти духовною музикою, переданою в слові. А як він шанує Шевченка! Радить кожному дослухатися до слова Кобзаря, проводить паралелі Тараса із Христом: він пішов у заслання в 33-річному віці, у такому ж віці пішов на страждання Ісус. І шевченківські дні, які ще зараз не так далеко позаду, Паламаренко вважає духовним Великоднем українського народу. Так і має бути: «Якщо будемо заглиблюватися в Шевченка, то всі ми мовчки, потихеньку, помалесеньку виростемо справжніми синами і дочками України».

    Кульмінацією зустрічі стали, звісно, читання Паламаренка перед аудиторією. Пролунали поема «Чернець» Тараса Шевченка, уривок із повісті «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького та усмішка «Діва і монах» Остапа Вишні. Такі різні за темою, усі три уривки не лишили байдужими нікого. Гості, мов зачаровані, стежили за кожним порухом, кожною нотою голосу народного артиста. Оплески були подякою. Анатолій Несторович зізнався, що його глядачі – його партнери та колеги як на зустрічах, так і в театрі.

    Поза майстер-класом актор разом із організатором студії, директором Центру літтворчості ІФ Михайлом Наєнком згадували й інші постаті української літератури. Адже днем раніше Україна відзначала дні народження трьох геніїв Слова. Це Максим Рильський, який першим після Шевченка створив гімн українській мові. Це Ліна Костенко, що дала нашій поезії епічний звук; згадаймо її «Марусю Чурай» та «Берестечко». В останньому поетеса відтворила незвичну ідею – ідею поразки, бо ж «ніяка перемога так не вчить». Також 19 березня – день народження цьогорічного лауреата Шевченківської премії Емми Андієвської.

    На завершення Михайло Кузьмович вручив Анатолію Паламаренкові символічну булаву. Сила цієї дивовижної людини – у таланті до слова. Через нього можна відкривати очі та серця, пам’ятаймо про це!

    Текст студентки Юлії Кузьменко, фото Валерія Попова

  • Цикл лекцій литовського лінгвіста з історії мовних контактів

    13-14 березня в Інституті філології читатиме лекції доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу вивчення писемної спадщини Інституту литовської мови (Вільнюс, Литовська Республіка) Сергеюс Темчинас. Цикл лекцій пана професора присвячений висвітленню актуальних наукових проблем: історії балто-східнослов'янських мовних контактів, мовної та культурно-релігійної взаємодії в Києві у другій половині ХV ст., становлення і функціонування староукраїнської мови.

    Професор Сергеюс Темчинас читатиме лекції для студентів спеціалізації "Історична лінгвістика. Текстотворення в синхронії та діахронії" (3 курс). На лекції запрошуються викладачі, докторанти та аспіранти, які працюють у галузях історичної лінгвістики, балтистики і литуаністики.

    Лекції відбудуться 13 березня о 9.50 - 11.10 год. та об 11.30 - 12.50 год.; 14 березня о 9.50-11.10 год. За докладнішою інформацією звертатися на кафедру української мови та прикладної лінгвістики (к. 95).

    Категорії: 
  • Чаювання по-турецьки

    1 грудня у Турецькому центрі інформації та досліджень відбувся захід під назвою "Історія турецьких солодощів і традиції турецького чаювання", організований куратором першого курсу турецької групи Світланою Середою . Світлана Вікторівна розповіла пристунім про історію чаю і традиції турецького чаювання, а студенти ознайомили гостей з історією найвідоміших турецьких солодощів.

    Родзинкою заходу став майстер-клас з правильного заварювання чаю. Кожен із присутніх мав змогу насолодитися смаком неймовірного чаю, який приготувала туркеня, а також скуштувати смаколики, які були представлені на заході.

    Атмосфера була дружньою і теплою. Гості отримали змогу ближче ознайомитися з турецькою культурою, відчути її неповторний смак.

    Категорії: 
  • Тиждень італійської кухні в ІФ

    28 листопада в Мистецькій залі Інституту філології в рамках ІІ Тижня італійської кухні в світі, Італійський інститут культури в Києві у співпраці з Центром італознавства ІФ КНУ імені Тараса Шевченка організували показ тематичного італійського фільму "Pane e tulipani" режисера Сільвіо Сольдіні. У заході взяли участь директор ІІК в Києві пані Анна Пасторе, співробітники Посольства Італійської Республіки в Україні, викладачі італійської мови ВНЗ України, студенти, що вивчають італійську мову в ІФ. Другим у програмі показів був фільм “Gli Arancini di Montalbano” за романом Андреа Каміллері (2002, 90 хв.), реж. Альберто Сіроні. Його присутні переглядали 1 грудня о 18.00 в Італійському інституті культури після лекції, присвяченої італійській регіональній кухні із рецептами та завданнями з італійської мови на гастрономічну тематику.

    Фільм демонструвався італійською мовою з субтитрами англійською. Лекція призначена для осіб, що володіють італійською на рівні, вище "В".

    Категорії: 
  • “Короткевичівські дні”

    Цьогорічні традиційні “Короткевичівські дні” в організації Центру білоруської мови і культури імені Володимира Короткевича розпочалися з відзначення 500-річчя білоруського та східнослов”янського книгодрукування, пов”язаного з іменем видатного сина білоруського народу, просвітителя, мислителя і першодрукаря Франциска Скорини, а також згадки про багато історичних і культурних подій, знакових для нинішнього року - 135- річний ювілей класиків білоруської літератури Янки Купали та Якуба Коласа, 950 років першої літописного свідчення про столицю Білорусі — Мінськ, 750-річчя Могильова, 1155-річчя Полоцька. Рішенням ЮНЕСКО 2017 рік був проголошений роком 500-річчя білоруського та східнослов”янського книгодрукування як подія, що має велике значення для світової культурної спадщини.

    У літературно-мистецькій залі до студентів і викладачів-білорусистів приєдналися студенти інших спеціальностей, викладачі кафедр Інституту та гості - викладач Могилівського університету В”ячеслав Іванович Короткевич, представник Білоруського розмовного клубу Артемій Теодорович, привітання надіслав заступник директора Інституту мовознавства ім.О.Потебні Олександр Іванович Скопненко.

    Студенти 1 та 4 курсів під керівництвом викладача з Білорусі Короткевич Ірини Іванівни підготували вірші білоруською мовою, розповіли про життя, навчання і мистецький шлях Франциска Скорини, значення його діяльності для розвитку білоруської мови, науки, культури, формування національної самосвідомості білоруського народу.

    “Він — наше джерело, гордість і віра, зірка першої величини на небосхилі національної культури,”- так пишуть про відомого на увесь світ білоруського першодрукаря, перекладача, просвітника багаточисленні мистецтвознавці, науковці, критики, поети, прозаїки. Перша книга Скорини “Псалтир” побачила світ 6 серпня 1517 року у Празі і поклала початок усьому східнослов”янському книгодрукуванню. Справжній титан Відродження, Франциск Скорина був одночасно філософом, літератором, винахідником і митцем, його перу належать перші вірші старобілоруською мовою. Заповітом для нащадків дійшли до нашого часу і не втратили своєї актуальності слова Ф.Скорини:“Любіть книгу, бо вона — криниця мудрості, знань і науки, ліки для душі”.

    На збереження і розвиток ідей Скорини у білоруській літературі звернула увагу викладач Олена Альбертівна Погребняк, говорячи про 135 річницю Якуба Коласа та Янки Купали. Доля творчої спадщини двох класиків літератури , зокрема, ліро-епічної поеми “Новая зямля” Якуба Коласа і коротенького вірша «А хто там ідзе?» Янки Купали, їхнє новітнє інтермедіальне перепрочитання доводить, що у білоруському суспільстві класичні літературні твори не стають застиглим пам’ятником минулому, вони органічно входять у сучасне мистецьке життя, покладаються на музику, екранізуються, за їх мотивами ставлять театральні вистави, опери, музейні експозиції збагачуються новітніми мультимедійними інсталяціями. Все це є свідченням живої і актуальної культурної дифузії, міжмистецької взаємодії.у межах свого культурного коду, унікальним прикладом постійного діалогу з традицією в рамках самої традиції , неперебутньої актуальності творчого спадку класиків в сучасному культурному просторі Білорусі .

    Директор Центру білоруської мови і культури імені Володимира Короткевича
    Стеблина Леся Миколаївна

    Категорії: 
  • Лекція французького професора в Інституті філології

    23 жовтня у Мистецькій залі Інституту філології відбулася лекція Анрі Буайе, професора Університету Поля Валері, Монпельє ІІІ, Франція. Професор Буайе розповів про важливість соціолінгвістики, зокрема етносоціолінгвістики. Почавши з витоків цієї науки, пан Буайе перейшов до питання мовної ідентичності та історичної цінності мови як носія культурної спадщини. Присутні обговорили питання глобалізації та її вплив на регіональні мови. Діалектизми і говірки, як вважає професор, нині мають друге життя, згадуючи середньовічні процеси відокремлення народних мов. По завершенню заходу учасники дискусії дійшли висновку, що наразі культури активно протистоять глобалізації. Для прикладу цієї тези Анрі Буайе навів нинішню ситуацію в Каталонії та мовне питання Фландрії, що напряму стосується франкофонії. Серія лекцій поважного професора соціолінгвістики буде відбуватися в Інституті філології ще два дні — 24 та 25 жовтня.

    Текст - магістрантка ІФ Єлизавета Новак
    Фото - Валерій Попов

  • Джаз і література: лекція Кельнського викладача в Інституті філології

    Студенти-германісти 4 жовтня відвідали лекцію доцента Кельнського університету Мікелє Ванжі. На запрошення кафедри зарубіжної літератури, на чолі з проф. Іваном Мегелою, вчений виступив перед аудиторією із лекцією "Міф ритму. Джаз у німецькій романістиці 20-30-х рр.ХХ ст.". Свою інтермедіальну лекцію доктор наук почав із показу фільму 1927-го року "Берлін - симфонія великого міста" режисера-авангардиста Вальтера Рутмена. На прикладі кінострічка присутні могли помітити важливість ритму. Він присутній скрізь: в поєднанні звуків міста, в літературі, в танці. Детальніше запинився Мікелє Ванжі на джазових і блюзових танцях, які на початку ХХ ст. стали образом свободи і розкутості, бунтарності. А танцювальні фігури соціальних джазових танців, таких як фокстрот, чальстон чи шиммі основувалися саме на ритмічних музичних квадратах. Наголошуючи на тому, що ритм є центральним елементом і в поезії, лектор підвів свою доповідь до феномену літератури, прози зокрема, 20-30-х років. Мікелє Ванжі проаналізував романи письменників, зупиняючись на характеристиках головних героїв. Про джазову тональність протагоніста-бунтаря в романі Германа Гессе "Степововий вовк" було цікаво почути пристунім. А вже наступного семестру студенти матимуть нагоду прослухати курс лекцій Мікелє Ванжі як запрошеного викладача.

    Каріна Дорошенко,
    фото - Валерій Попов

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to лекція