“Фольклор – це кров національного тіла, яка несе кисень, життя”

Міниться весняними кольорами золотоверхий Київ, щедро обдаровує його своїм теплом Дажбог, а в цей час на зелених пагорбах довкруг витоку річки Либідь здіймаються у небесну блакить козацькі стяги. Там твориться національна українська казка, що починається словами: «Десь колись, не за горами високими, не за морями глибокими, а в стольному граді Києві жили-були добрі люди. І задумали ті люди збудувати хатку. Але хатку не просту, а чарівну. Та хатка, як рукавичка, – місця у ній було усім вдосталь. Тільки-но на світ благословилося, стали до роботи, і постановили вікна на схід сонця. І мала та хатка чотири кути. Що перший той кут – то кафедра, що другий той кут – Центр фольклору, а третій той кут – спеціальність, четвертий же кут – «Роксоланія». Міцний сволок її – Шевченків університет.
Хатка ж та – фольклористика. А стріха її – Україна-матінка. Росте та хатка вгору і вгору, підпираючи стріхою небо. І приходять дітки до хатки в науку. А потім розходяться кожен своєю дорогою та по всіх світах несуть вісточку про чудесну хатку.Ідуть дні за днями, місяці за місяцями, а хатка стоїть і донині. І стоятиме довіку, поки є на світі добротворці.
І настав день, аж з’їхались звідусюд до хатки гарнії люди».

Так починається чарівна казка Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Та продовження знаходить вона щоразу інакше, бо з’являються у ній нові герої-добротворці, розгортається вона на нових обширах безмежного українського краю. Цієї весни творилася наша казка в осередку лицарської звитяги Києва – козацькому урочищі «Мамаєва Слобода». Головний організатор свята – кафедра фольклористики Інституту філології – вирішив провести науково-мистецьку акцію «ЖИЛИ-БУЛИ…» у теоретично-практичному форматі, поєднавши Шості міжнародні наукові фольклористичні читання, присвячені проф. Лідії Дунаєвській, і фестиваль етнокультур. Зібралося на це фольклорне дійство понад 800 гостей зі всього світу, принісши з собою подарунки господарям свята – національні пісні, танці й усмішки.

За старовинним козацьким звичаєм всяка добра справа починається з молитви. Тому й учасники науково-мистецької акції «ЖИЛИ-БУЛИ…» насамперед попросили Божого благословення на спільну корисну справу в Церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Скромна зовні козацька дерев’яна церква вразила всіх гостей своїми мальовничими іконами, щедрим золотим внутрішнім оздобленням, а головне – атмосферою високої духовності й родинної доброзичливості. Отець помолився за спочилих у мирі засновників кафедри фольклористики – проф. Дунаєвську Лідію, проф. Бойка Володимира, проф. Галанчук Олену, доц. Шурка Леоніда, й заповів усім присутнім прожити життя достойно та йти за своїм покликанням.

А на вулиці в цей час розспівувався народний ансамбль української музики «Роксоланія» - один із найвідоміших героїв чарівної казки Інституту філології. Лунає гарматний залп… Здіймають куряву налякані коні під козаками й оживає у тому пилу славна українська давнина…

На сцену, збудовану посеред козацького майдану, піднялися організатори науково-мистецької акції й головний оповідач чарівної казки – Анжеліка Рудницька: “Тут зібралися усі, хто люблить фольклор”. Господиня свята – професор Олена Івановська – зраділа з того, що нарешті науковці вийшли зі своїх кабінетів до народу: “Адже досліджувати фольклор як комунікативний процес без симбіозу теорії та практики неможливо”. Крім того, Україна, переконана Олена Петрівна, велика європейська держава, щедра нація, яка є домівкою більш ніж 50 національних груп. І до кожної з них українство ставиться тепло й по-добросусідськи.

Названий батько фольклорної родини Інституту філології – проректор Володимир Петрович Шевченко – назвав нинішню акцію не лише святом фольклору, кафедри фольклористики, не лише конференцією імені Лідії Дунаєвської, а святом української культури й усіх народів, що населяють нашу країну: “Якщо мова – це хребет нації, то фольклор – це кров національного тіла, яка несе кисень, життя. Як кров з часом змінює свою формулу, так і фольклор протягом століть набуває нових форм. Тому наші фахівці не лише зберігають національну самобутність, а й фіксують нові хвилі у культурі нашого часу”.

Гостей свята привітали й ще одні поважні люди-добротворці – співорганізатори етнофестивалю – Світлана Долеско – директор Центру української культури та мистецтв і Костянтин Олійник – директор Центру народознавства «Мамаєва Слобода». Господар козацького стану нагадав, що українці як титульна нація мають пам’ятати: “Ми сильні, бо ми добрі. Але шабля повинна міцно триматися у нашій руці”, й дав вказівку розпочати залп на честь усіх національних меншин в Україні. Опісля майдан замайорів жовто-блакитним кольором: один із найбільших українських прапорів, розміром 900 кв.м, став символом єднання усіх етнічних груп на території України. Звідусіль лунало “Слава Україні!”, що й стало рефреном нашої чарівної казки.

У кожній чарівній розповіді обов’язково є богатирі, мужні й безстрашні герої-переможці. У травневій казці “ЖИЛИ-БУЛИ…” такими показали себе найкращі в Європі лицарі з козацького каскадерського підрозділу отамана Олега Юрчишина. Козарлюги майстерно вправлялися у їзді на конях, демонструючи приголомшуючі номери зі списами та шаблями. Лицарська честь, таким чином, була гідно відстояна.

Яка ж то казка без словесних турнірів, складних завдань і пошуку на них відповідей… Пленарне засідання конференції у приміщенні скарбниці «Мамаєвої Слободи» розпочав вітальним словом проректор Київського університету імені Тараса Шевченка професор Петро Бех. Робота Шостих міжнародних наукових фольклористичних читань відбувалася у форматі 8 секційних засідань. Серед основних тематичних підрозділів конференції були: «Козакознавство в Україні», «Фольклористика в Україні», «Взаємодія народнопоетичної та художньої творчості», «Етномузикознавство», «Україна і світ: полілог культур» та ін.

Одночасно з конференцією на головному майдані козацької «Слободи» відбувалося пісенно-танцювальне дійство. Фольклорні гурти з усієї України з’їхалися, щоб відтворити народні традиції на поліетнічній сцені лицарського стану. Дитячі колективи «Правиця», «Будимир», «Берегинька», «Райгородок» сповнили майдан щирими усмішками та гомоном. На зміну молодшому поколінню прийшов ансамбль «Роксоланія». Головні веселощі у фольклорній казці Інституту філології завжди відбуваються за його участі.

Оскільки казка «ЖИЛИ-БУЛИ…» відкрита до інтернаціональних мотивів, вона об’єднала у своєму сюжеті героїв різних національних меншин України, а саме хору російської пісні «Сударушка», ансамблю татарської пісні «Талір», фольклорного ансамблю чеської діаспори «Вишеград», ансамблю німецького народного танцю "Дойче Квелле" та ін.

Про те, що Україна сьогодні жива, молода, креативна й модна, нагадали юні представники національної фешн-культури – студенти Київського коледжу легкої промисловості та моделі Будинку моди «Ріто».

Не забули організатори науково-мистецької акції й про започатковану ними традицію нагородження добротворців оригінальними дипломами за вагомий внесок у розвиток фольклористики. Цього разу їх отримали депутат Київради Сергій Мельник, ансамбль «Азербайджан», татарські ансамблі «Шатлик» і «Талір», узбецький – «Байот», грецький – «Зорбас», німецький – «HEIMLIHTE MELODIE», представниця гагаузів Анна Мітіогло, Асоціація курдських громадських організацій «Мідія», фольклорні гурти «Баламут», «Рожаниця», «Червона калина», «Божичі», «Кралиця».

Кожна казка має свій щасливий кінець. Цьогорічна травнева версія чарівної казки Інституту філології завершилася феєричним гала-концертом за участю гуртів і ансамблів національних меншин в Україні. Післямовою до нашої чарівної історії будуть збірники фольклористичних читань і авжеж неповторні спогади всіх героїв «ЖИЛИ-БУЛИ…».

текст: Анна Ращенко,
Фото: Валерій Попов