Пам’яті Олександра Івановича Білодіда

Олександр Іванович Білодід народився 11 жовтня 1934 р. в Харкові, в сім’ї тоді ще молодого викладача, а згодом відомого мовознавця Івана Костянтиновича. Вчений закономірно продовжив традиції родини: навчався на філологічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1952-1957), а з 1960 р. на довгі роки пов’язав своє життя з університетом, навчаючись спочатку в аспірантурі, (1960-1963), згодом у докторантурі (1974-1976), викладаючи: у 1963-1967 р. – асистент, старший викладач, з 1967 р. – доцент, з 1981 р. – професор кафедри української мови. З 1987 р. О.І.Білодід завідував кафедрою української мови, а в 1992 р. очолив вперше створену в українських вишах кафедру історії української мови, де й працював до 1997 р.

Наукові інтереси О.І.Білодіда формувалися не без впливу його батька, «першого й останнього академіка АН СРСР серед українських мовознавців», як він скаже про І.К.Білодіда у спогадах «Про мого батька та його родину» («Мовознавство», 2006, № 6). Філологічні практики розпочинав на редакторській роботі на посаді молодшого наукового співробітника сектору перекладів класиків марксизму-ленінізму Інституту історії партії ЦК КПУ (1957-1960 р.). Наукові дослідження послідовно присвятив осмисленню мовознавчої спадщини О.О. Потебні: кандидатська робота «Питання становлення українського вокалізму в лінгвістичній інтерпретації О.О. Потебні» (К., 1964), докторська «Грамматическая концепция А.А. Потебни в истории отечественного языкознания» (М., 1977), монографію «Граматична концепція О.О. Потебні» опублікував 1977 р.

Досвід викладання О.І. Білодід здобував також і за кордоном: у 1977-1980 роках за відрядженням Мінвузу СРСР читав лекції з російської та української мов в університеті "Париж – VIII – Венсенн". Експресивність, лекторський талант надзвичайно приваблювали студентську молодь.

Як людина надзвичайно контактна, викладацьку діяльність пов’язував із громадською: у 70-х роках працював ученим секретарем Ради університету, виступав із науково-популярними розвідками у пресі. Окрім обов’язкових у ті часи «Під прапором ленінізму» чи «Київський комсомолець», його статті друкували «Наше слово», «Вечірній Київ», «Друг читача». Серед співавторів О.І. Білодіда – С.Кримський, В.Харламов, що виразно позиціонує його в колі київської інтелігенції, залюбленої в правічну історію свого міста, його таємниці, археологічні глибини й архітектурні шедеври. Це визначало участь О.І.Білодіда в роботі клубу «Літописець», клубу історії Києва, насичувало неординарні лекції (що іноді, ніде правди діти, перетворювалися в екскурсійні походи по київських вулицях і храмах) культурологічним, як сказали б зараз, компонентом. Цим він істотно вирізнявся з-поміж викладацької спільноти.

У науковому доробку О.І.Білодіда – ряд статей в УРЕ, також і публікації давніх текстів: разом із В.А.Передрієнком він підготував до друку «Послання до християнської церкви Марка Антонія Господневича (Де-Домініса)» в академічному виданні «Пам’ятки братських шкіл на Україні» (1988).

Інтерес до перипетій української історії, долі надзвичайних особистостей втілився у ряді науково-популярних праць, зокрема нарисах «Пересопницьке євангеліє і клятва президента Л.Кравчука» (у співавторстві з І. Бражником, 1992), «Павло Скоропадський і Україна» (у співавторстві з В.Панченком, 1997); сценаріях документальних фільмів «Пересопницьке євангеліє», «Петро Могила». Гіпотеза О.Білодіда та В.Харламова про рік народження П.Могили (стаття «Загадка Петра Могили» в ж. «Київська старовина» (1993) викликала жваву дискусію в історико-філологічних колах: блискуче дослідження С.В.Семчинського «До контроверзи про рік народження Петра Могили (Деякі палеографічні проблеми)» (Львів, 1996) стало заключним акордом у цьому науковому диспуті.

О.І.Білодіда цікавили також і проблеми розбудови сучасної української наукової мови, зокрема її термінологічного потенціалу: «Англо-російський словник з хімії» (1994), «Термінологічний посібник з хімії» (1996), «Вступ до хімічної номенклатури» (1997), «Етимологія хімічних назв» (1998), «Хімія: завдання і тести» (2000) (всі – у співавторстві з професором М.Ю.Корніловим та ін.).

Під керівництвом О.І.Білодіда виконано кілька кандидатських досліджень, присвячених проблемам історичної лексикології (Л.Гнатюк, Г.Наєнко), історичної морфології (Г.Стрельчук), функціонування хімічної номенклатури (Н.Цимбал). Розпочинали свою наукову діяльність як аспіранти О.І.Білодіда викладачі Інституту філології Н.Маліневська, О.Ніка, О.Суховій; докторську роботу про статус полонізмів у сучасній українській мові захистила 1991 р. Данута Будняк (тепер викладач Свентокшицької академії ім. Яна Кохановського в м. Кельце, Польща). Своє перше київське стажування під його керівництвом мав і знаний нині дослідник історії української мови, професор Віденського університету Міхаель Мозер.

Олександр Іванович Білодід помер після тяжкої хвороби 6 квітня 2012 року. Захопленим та залюбленим у слово та його історію завжди пам’ятатимуть його колеги, товариші, рідні.

Колектив кафедри історії та стилістики української мови

Категорії: