Історія української літератури потребує нової інтерпретації

ХХІ столітті – час стратегічних цивілізаційних зрушень і перегляду традиційних світоглядних орієнтирів. Змін зазнає все: від геополітичних конструктів – творення нової парадигми мислення. У цьому контексті – зміна наративу в осмисленні історію літератури стає вкрай актуальною.

З іншого боку – змінюється зміст і форма академічної освіти. Класичний університет, традиційна гуманітарна освіта стоїть перед викликами викладання й навчання, академічна наука розчиняє двері до нових спільнот, нових форм розвитку.
Кафедра історії української літератури та шевченкознавства Інституту філології спільно із журналом академічного літературознавства «Слово і Час» — започаткували науково-практичний семінарій «Сучасні історії літератури: наративні концепції та стратегії викладання» (куратор – Галина Усатенко), який має на меті шляхом фахових відкритих обговорень в академічних інституціях та ЗМІ сформувати майданчик для аналізу сучасних викликів та актуальних завдань дослідження і викладання у вишах та школах історії літератури, зокрема української.

19 листопада відбулося перше засідання. Темою обговорення було: «Середньовіччя: Візантія – Русь – Україна». Доповідачами були фахівці-медієвісти, які мають значний досвід і дослідження історії літератури, і викладання її в середній та вищій школах.

Із доповідями на зустрічі виступили візантолог, проф. кафедри культурології Інституту філософської освіти і науки НПУ ім. М.П. Драгоманова, д.філос.н. Юрій Чорноморець; доцент кафедри історії української літератури і шевченкознавства Інституту філології, к.філол.н. Галина Усатенко; проф. кафедри української літератури Житомирського державного університету імені Івана Франка, д.філол.н. Петро Білоус; к. філол.н., старший науковий співробітник відділу давньої української літератури Віра Сулима; аспірант кафедри історії української літератури Інституту філології Євгенія Гончарук. Модератором першого засідання була завідувач кафедри історії української літератури і шевченкознавства Інституту філології проф., д.філол.н. Оксана Сліпушко.

Зі вступним словом виступила проф., д.філол.н. Оксана Сліпушко. Оксана Миколаївна окреслила мету зустрічі – вироблення нового підходу до викладання давньої української літератури, а також наголосила на важливості семінарію, науково-практичний формат якого стимулюватиме видозміну методології давньої української літератури. Оксана Сліпушко також наголосила, що ідея проведення зустрічі інспірована спільно із журналом «СІЧ» під час проведення круглого столу «Сучасна історія української літератури: традиції та інновації» у рамках святкування 15-річчя кафедри історії української літератури і шевченкознавства.

Як працювати з візантійськими тексами та наративом загалом розповів Юрій Чорноморець. Підхід до роботи з давніми текстами за Юрієм Павловичем складається із п’яти основних правил:

1) Потрібно читати тексти і працювати з ними: «Головне вивчати наратив не шаблонно. Не варто боятися думати разом з автором». 2) Не можна вірити у наукові міфи, особливо, коли факти вам здаються очевидними. Наприклад, міфом є твердження, що традиція не знаходить себе у полеміці. 3) Потрібно усвідомлювати, що наратив завжди пов'язаний з Богом чи владою. Відтак завжди є у центрі уваги суспільства. 4) Не можна вірити житіям як історично достовірним документам. Правдивість житіїв підтверджується документами, листами, іншими свідченнями. Житія є блискучими літературними творами. 5) Не боятися нових аналогій, адже саме вони забезпечують розвиток.

Власний погляд на вивчення давньої української літератури, зокрема текстів періоду Київської русі, окреслив д.філол.н. Петро Білоус. Петро Васильович розповів, що постколоніальна рецепція в період Київської Русі характеризується переоцінкою української медієвістики, яка постійно зазнавала впливу з боку російської. Нині існує два підходи до вивчення давніх текстів: атиколоніальний, який розробляли М.Грушевський, Д.Чижевський, С.Єфремов та інші, та постколоніальний, студійований О.Шахматовим, І.Єрьоміним та іншими. Перший – антиколоніальний – це ідеологічний шлях, коли виникає опозиція «своє-нація – чуже-імерія». Другий шлях активізував формування української медієвістики як такої. Зважаючи на ці підходи Петро Білоус наголосив, що нині потрібно відкинути імперський погляд і досліджувати літературне слово Київської Русі комплексно, відчуваючи власну літературу. «Не потрібно створювати опозиції «своє-чуже», важливо вийти з лінії маргінально-центральне і звільнитися від «ми», стати «я-нація».

Галина Усатенко к.філол.н., у своєму виступі зазначила, що нова інтерпретація літературного простору виникає через рецептивну естетику сьогодення. Кожне покоління по-своєму прочитує і мусить прочитувати постаті письменників, їхні твори. Творити власний наратив. Переосмислення поколіннями того, що вже відібране часом, актуалізує нову методологію історії української літератури, а разом із тим і осягнення нової ролі викладача в академічному просторі. Нова методологія має брати за основу людину із її основними властивостями – реципіюванням і рефлексуванням, які створюватимуть поступ інтелектуальної думки.

Крізь герменевтичний контекст про давню українську проповідь розповіла к.філол.н. Віра Сулима. Віра Іванівна почала свою доповідь з того, що переосмислення – це основа розвитку. Тому сьогодні необхідна інтерпретація старозавітних текстів. Віра Сулима охарактеризувала такі підходи до вивчення давньої української проповіді, стратегії вивчення якої можна застосовувати й до інших давніх текстів: типологічний, символіко-алегоричний, текстуальний, хронологічний та історичний. На думку Віри Іванівни, всі тексти живі, коли їх перепрочитують, деякою мірою вони залежні від соціальних парадигм. Головним завданням сьогоднішньої інтерпретації має стати максимальна національна закоріненість.

Молодий науковець, недавня аспірантка кафедри історії української літератури і шевченкознавства, а нині кандидат філологічних наук Євгенія Гончарук взяла участь у обговоренні і зазначила основні проблеми вивчення давньої української літератури, які постають перед студентами: 1) часова розірваність між читачем і текстом; 2) у студента не завжди розвинене розуміння художності, літератури як явища мистецтва; 3) мова текстів; 4) авторство; 5) автентичність тощо. Єдино правильним підходом до вивчення буде міждисциплінарна комплексність – студіювання давньої літератури із старослов’янською мовою, історією та релігією, що проллє світло студентові на оригінальність текстів. І не менш важливим фактором при створенні нової методології історії української літератури є засоби зацікавлення.

Наступний семінарій буде присвячено осмисленню Ренесансного наративу. Перебіг обговорень будуть опубліковані на сторінках журналу «Слово і Час».

Олександра Касьянова,
Фото – Валерій Попов

Категорії: