Великі й другорядні письменники в літературному процесі

Кого вважати генієм? Чи заслуговують другорядні письменники на увагу дослідників? Яка їхня роль в історії літератури? Ці та інші питання обговорювали 12 листопада 2014 року учасники наукового семінару Науково-дослідної частини Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Центральним виступом стала доповідь д. філол. н. Галини Александрової «Великі і другорядні письменники в літературному процесі». Вона була присвячена проблемам визнання та оцінки значущості різних письменницьких постатей, їх сприйняття читачами і критикою.

Галина Андріївна Александрова розповіла про те, що сучасне ставлення до другорядних письменників помітно змінюється. У науці їм усе більше приділяють уваги. Часто «генерали» літератури, як їх називав Юрій Тинянов, беруть якісь теми чи прийоми у другорядних письменників, белетристів, поглиблюючи й вдосконалюючи їхній матеріал. Іноді й другорядні письменники розробляють і поширюють знахідки більш відомих. Список письменників першого ряду є мінливим. Як відомо, з часом на перше місце можуть висунутися автори, які за життя поступалися, можливо, менш талановитим, але більш активним авторам. І Пушкін, і Гоголь, і Сосюра не відразу набули широкого визнання.

Учасники обговорення проводили паралелі із іншими видами творчості. Промовистою є подібність, зокрема, іконостасу в одній із невеличких каталонських церков невідомого зодчого XV-XVI ст. і Храму Святого сімейства уславленого іспанського архітектора Антоніо Гауді.

Не оминули увагою і постать Миколи Гоголя, а також інших відомих авторів, які писали російською мовою, а за походженням були українцями. Сакраментальне питання про те, як поділити генія, розглядали, аналізуючи курс шкільної літератури та наводячи схожі приклади з інших культур. Один із найяскравіших – Фредерік Шопен, що його поховано в Парижі, а серце – покоїться на Батьківщині у Варшаві. Розмірковуючи над проблемою двоїстості літературної та культурної ідентичності, учасники згадували й тезу професора Університету Торонто (Канада) Олега Ільницького, який вважає, що подібні проблеми розв’язуються, якщо розглядати російську літературу ХІХ ст. не як російську національну, а як літературу Російської імперії.

Прикметно, що на думку Г. А. Алекандрової, стовпи російської та української літератури належать ХІХ, у той час як серед авторів ХХ ст. важко назвати таких беззаперечних геніїв, як Федір Достоєвський, Лев Толстой, Антон Чехов чи Тарас Шевченко, Іван Франко Леся Українка. Жваве обговорення точилося довкола питання, чому епоха постмодерну, принаймні в Україні та Росії, не дала літературі настільки ж значних імен, або чи можна вважати такими сучасних популярних авторів, насамперед Оксану Забужко, Юрія Андруховича, Сергія Жадана. Та якими би не були наші особисті оцінки їхньої творчості сьогодні, у них та їхніх менш відомих колег по перу ще є час, щоби перейти у «перший» літературний ряд і закріпитися там. А дослідникам і критикам залишається уважно стежити за творчими перегонами, пам’ятаючи про свою важливу роль – знаходити місце новим текстам і новим іменам у різнобарвному мереживі динамічного літературного процесу.

Ганна Черненко

На фото – доповідач Галина Андріївна Александрова.