Юний віком і зрілий надбаннями ювілей

24 вересня в Мистецькій залі Інституту філології Київського університету відбувся круглий стіл «Сучасна історія української літератури: традиції та інновації». Захід організувала кафедра історії української літератури та шевченкознавства в межах святкової програми, приуроченої до 15-річного ювілею підрозділу.

В круглому столі взяли участь відомі літературознавці – випускники і співробітники кафедри, а також шановані колеги – історики літератури з усіх куточків України. Серед них: член.кор., зав.відділу давньої української літератури Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України М.М. Сулима, Генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка Д.В. Стус, декан філологічного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка, проф. М.П. Ткачук головний редактор журналу «Слово і час», д.філол.н. Л.І. Скупейко, проф. Г.Д. Клочек, проф. П.Б. Білоус, проф. О.М. Сліпушко, проф. А.Б. Гуляк, проф. Ю.І. Ковалів, проф. В.В. Яременко та інші. Модератором заходу виступила доцент кафедри історії української літератури та шевченкознавства Галина Усатенко.

Першою слово взяла завідувач кафедри-ювіляра д.філол.н., проф. Оксана Сліпушко. Вона коротко переповіла історію створення кафедри, коріння якої сягає часу заснування Університету Святого Володимира – 1834 року. Тоді існувала єдина кафедра російської словесності історико-філологічного відділення, а вже в 1918 році на філологічному факультеті вперше було створено окрему кафедру української літератури. Виокремлення навчального підрозділу, який займатиметься виключно дослідженням давньої та класичної української літератури, а також шевченкознавством відбулося 2 липня 1999 року. З того часу ось уже 15 років кафедра історії української літератури та шевченкознавства плідно працює в усіх напрямах наукової, методичної та викладацької діяльності.

«Наше основне завдання – довести на прикладі реальних фактів, що Київ був духовним, економічним і політичним центром середньовічної Європи, мав сформовану європейську модель мислення, яка насамперед проявлялася у нашій літературі XI-XII століття», - наголосила Оксана Миколаївна й зазначила, що нинішня розмова має бути спрямована на обговорення сучасних підходів до викладання літератури так, щоб вже завтра вона була корисною і потрібною студентові.

Першим у розмові взяв участь Дмитро Стус. Як практикуючий викладач, Дмитро Васильович поділився своїми спостереженнями над нинішньою літературною освітою студентів. Він відзначив, що багато майбутніх філологів лінуються звертатися до оригіналів творів, особливо великих за обсягом. Це призводить до непрофесійності й дискредитації філологічного фаху серед інших професій. Крім того, необхідно збільшувати кількість годин викладання літератури, особливо на філологічних спеціальностях, вважає письменник і літературознавець.

В круглому столі також взяли участь представники двох підходів до укладання історії української літератури – колективного та авторського. Микола Сулима, один із авторів 12-томної «Історії української літератури», яку укладає колектив Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України, презентував I і IV томи праці. Перший – присвячений літературі Київської Русі і доходить до п.п. XVI ст. Четвертий том – шевченкознавчий – вийшов позачергово у зв’язку з 200-річним ювілеєм Тараса Шевченка. Микола Матвійович зазначив, що і вихід книжки Оксани Сліпушко «Література Київської Русі», і поява I тому «Історії української літератури» дуже своєчасні. Адже влада сусідньої загарбницької країни вже не перший рік намагається витравити з історії Київську Русь як таку. Також літературознавець привітав кафедру історії української літератури та шевченкознавства зі святом і наголосив, що не зважаючи на юний цифрою ювілей, кафедра має зрілі надбання і глибокі знання.

Про своє бачення авторських історій літератури розповів Юрій Ковалів. Щойно вийшов третій том його «Історії української літератури кін. XIX – поч. XXI ст.». «Досконалих історій літератури нема», - вважає літературознавець, згадуючи недоліки підходів і методологій праць І.Франка, С.Єфремова, М.Грушеського, Д.Чижевського. Який би принцип не був покладений в основу укладання історії літератури – він буде однобоким і не охоплюватиме всього різноманіття історико-літературних явищ. Тому у своїй багатотомній праці Юрій Іванович дотримується комплексного підходу: в поле зору дослідника потрапляють не лише постаті письменників і їхні твори, а й увага приділяється тодішньому літературознавству, школам, угрупуванням, віянням. Автор називає три критерії, якими він керується під час роботи над своєю історією літератури: критерій художності, артистичності твору; принцип об’єктивного історизму та гадамерівський принцип «йти від тексту». Насамкінець науковець зазначив, що у філології правильним є лише один шлях – зіставлення (а не протиставлення!) різних поглядів на певний художній твір, факт, явище. Тільки так можна наблизитися до істини.

Своїм педагогічним досвідом поділився також Григорій Клочек. Науковець багато років займався літературною освітою школи та вишу. Григорій Дмитрович констатував катастрофічну ситуацію зі шкільною літературною освітою. З 340 тисяч цьогорічних випускників, які складали ЗНО з української літератури, лише 7 набрали максимальні бали, а кожен 13-ий здав порожній аркуш з есе. Причин цьому є багато – проблеми з навчальним програмами, загальні тенденції зменшення читання, великий обсяг запропонованої школярам художньої літератури. Сам науковець пропонує звернутися до педагогічних порад Ортега-і-Гассета: треба виходити з того, що учень зможе вивчити, і подавати це відібране дуже якісно. Для цього, на думку Григорія Дмитровича, треба зменшити кількість творів у навчальній програмі, залишивши самі «вершки» - «те, що падає на душу і справді підходить за віком учням». На практичних заняттях варто розглядати лише один твір, аби сповна проаналізувати його на всіх рівнях і розкрити його естетичну вартість. Проте такої культури у нас, на жаль, ще нема, підсумував Григорій Клочек.

У розмові також взяли участь Петро Білоус і Лукаш Скупейко. Петро Васильович вважає, що найпродуктивнішим методом підходу до викладання історії літератури є герменевтичний. В ньому важливі три моменти: сприйняття літературного твору («літературу треба сприймати як літературу, а не ілюстрацію до чогось чи засіб чогось»), розуміння, яке відбувається одночасно зі сприйняттям, та інтерпретація, яка передбачає декодування тексту і рефлекторно-асоціативну діяльність (міркування навколо твору).

Лукаш Іванович наголосив, що порушені на круглому столі проблеми є дуже актуальними. Тому подібні обговорення мають вийти за межі аудиторії на широкий загал. Для цього літературознавець запропонував ввести в журналі «Слово і Час» спеціальну рубрику, наприклад «Викладання літератури Київської Русі», і започаткувати постійно діючий семінар під егідою кафедри історії української літератури та шевченкознавства Інституту філології, в якому змогли б брати участь літературознавці з усіх куточків України. В свою чергу Юрій Ковалів запевнив, що продуктивними також будуть відриті заняття, на яких викладачі зосереджуватимуться на аналізі одного єдиного твору або навіть рядка з твору, аби показати безмежні можливості інтерпретації тексту.

Анна Мукан,
Фото: Валерій Попов