Промова-подяка випускника-магістра колективу Інституту філології

“Мистецтво навчання є мистецтвом пробуджувати в юних душах допитливість і потім задовольняти її. Найголовніше – прищепити смак і любов до науки – інакше ми виховаємо просто віслюків, навантажених книжковою премудрістю”

А.Франс

Довгі шість років промайнули одним днем у моєму рідному Інституті філології. Рідному – бо давно вже став другою домівкою. Як я це усвідомила? Справа в тому, що рідна домівка – це місце, куди завжди хочеться повертатися, в якому хочеться проводити багато часу – година за годиною, день за днем, рік за роком. Рідна домівка… мешканців якої хочеться зробити щасливими. Рідна домівка… за яку кожен стане стіною, якщо виникне небезпека наближення негідника, який прийшов з гострими стрілами або полум'яним смолоскипом. Рідна домівка… де Закон завжди дотриманий, де Честь панує, а Любов жива в серцях її мешканців. Всі ми любимо свій рідний дім. Одні – який є. Інші – який був. Треті – якого вже ніколи не буде... У свої неповні 24 роки можу сміливо стверджувати, що Я вже стала щасливою людиною, адже маю не одну домівку, рідну моєму серцю! Храм Знань – Інститут філології – назавжди залишиться в моїй душі та пам’яті, де б я не була у цьому великому світі. Всім відомо, що будівлі можуть вбирати в себе переживання душі, емоцій, так що з часом стіни починають випромінювати ауру людей, які там раділи та страждали, здобували перемоги й отримували поразки. Ці почуття ховаються в мікроскопічних тріщинах підлоги, в безбарвних слідах на деревині, в ароматах рослин, які ззовні чи всередині прикрашають будівлі. От і наш Храм Знань випромінює неймовірну енергетику, що з року в рік стає все сильнішою та всеохоплюючою! Лише уявіть, скільки поколінь, яка кількість різних талановитих людей, починаючи з 1834р., навчалася нашому ремеслу у стінах сучасного Інституту філології, який було офіційно створено 2001 році, а фактично він існував від самого заснування Університету, проте в різних масштабах. Згадаймо хоча б деяких відомих випускників-філологів: Бориса Антоненко-Давидовича, Михайла Драй-Хмару, Максима Рильського, Юрія Сергеєва та ще багатьох інших видатних особистостей – випускників нашого Інституту, які залишили помітний слід в історії університетської філологічної науки своїми непересічними думками, поглядами й досягненнями!

Варто наголосити, що не тільки стіни стають нам рідними там, де ми проводимо багато часу, де проживаємо частинку свого життя! Люди… саме люди, стають нам рідними у тих місцях… Інколи ми маємо звичку забувати вчинки товаришів і колег, з якими вчилися, працювали пліч-о-пліч… Але наше серце ЗАВЖДИ буде пам’ятати емоції, які викликали у нас ті чи інші однодумці!

Щодо мене, колись я стала студенткою-бакалавром мого любого Інституту, а вже сьогодні – отримала диплом Магістра з відзнакою! Завдячую цьому досягненню у своєму житті моїм улюбленим викладачам та їх підтримці, творчому натхненню у цьому непростому процесі здобуття знань!!

Надзвичайно вдячна завідуючій своєї улюбленої і вже рідної кафедри теорії та практики перекладу з англійської мови, доктору філологічних наук, професору – Коломієць Ладі Володимирівні та усім викладачам, що супроводжували мене протягом довгих і нелегких шести років навчання. Лада Володимирівна приймала у нас вступні іспити у далекому 2008р., згодом стала майже «університетською» мамою, що рік за роком викладала нам різноманітні перекладацькі дисципліни, проявляла терпимість і духовну щирість до своїх студентів! Вона навчила нас, здається, простих, але дуже важливих істин у цьому житті… Дозвольте мені навести приклад однієї з настанов (напуття) Лади Володимирівни своїм студентам англійською мовою: “You shouldn’t limit yourselves. Many people limit themselves to what they think they can do. You can go as far as your mind lets you. What you believe, remember, you can achieve. All your dreams can come true, if you have the courage to pursue them. We all have dreams. But in order to make dreams come into reality, it takes an awful lot of determination, dedication, self-discipline, and effort. Throw your dreams into space like a kite, and you do not know what it will bring back, a new life, a new friend, a new love or you may even climb your own Everest!”. Дуже Вам Дякую за все, Ладо Володимирівно!

Також не можу не згадати нашого куратора в магістратурі – доц. Антонюк Наталію Миколаївну! Вона завжди вчила нас не боятися труднощів і досягати поставлених цілей! Найбільше мені запам’яталася її історія, що змушує повірити у свої можливості: дві маленькі мишки впали у відро з вершками. Перша миша швидко здалася, перестала боротися і потонула. Друга миша вперто чинила опір долі! Вона боролася так сильно, що врешті-решт вимісила вершки у масло та вилізла нагору! Наталія Миколаївна побажала нам завжди бути виключно другою мишкою та боротися за своє щасливе життя! Дякую Вам, мої любі викладачі!

Хотіла б подякувати куратору моєї дипломної роботи – доц. Трищенко Ірині В’ячеславівні! Без її допомоги та вдалого керівництва мені було б дуже важко правильно використати набуті знання та написати роботу.

Хочу згадати з вдячністю всіх викладачів, які викладали нам протягом довгих років навчання. Це – д.філол.н., професор Карабан В’ячеслав Іванович; д.філол.н., професор Левицький Андрій Едуардович; ст. викладач Задорожний Ігор Михайлович; к.філол.н., доцент Нечипоренко Борис Олександрович; к.філол.н., доцент Радчук Віталій Дмитрович; доц. Поворознюк Роксолана Владиславівна; к.філол.н., доцент Колодій Богдана Миколаївна; к.філол.н., доцент Рудько Людмила Петрівна; к.філол.н., доцент Некряч Тетяна Євгенівна; викладач Мельничук Сергій Володимирович. Дякую вам усім!

Особливо, хотіла б висловити щиру подяку директорові Інституту філології, доктору філологічних наук, професору, завідувачу кафедри новітньої української літератури – Семенюку Григорію Фоковичу, людині надзвичайної доброти, чуйності та щирості. Особисто я не забуду всі ті добрі вчинки нашого директора, які він зробив для мене. Адже життя – це дуже непростий, тернистий шлях, кожну милю якого ми маємо подолати з гідністю… Істинне покликання кожного полягає в тому, аби прийти до самого себе, знайти власну долю і віддатися їй… Саме такі люди, як Григорій Фокович, допомагають зробити правильний вибір у житті!

Я впевнена, що очі людини є дзеркалом душі! Справжня краса людини завжди криється в глибинах її душі і ця картина, безсумнівно, віддзеркалюється в її очах. Тому можу сміливо стверджувати, як вже дипломований перекладач-магістр, що душа, на щастя, має власного перекладача – частіше за все несвідомого, але все ж вірного… Цим перекладачем завжди були й будуть очі людини! Саме очі віддзеркалюють справжню красу і суть кожного індивіда! Це саме про Вас, Григорію Фоковичу! Дякую Вам за все, що Ви для мене зробили! Успіхів, міцного здоров’я та натхнення у подальшій праці на благо нашої Alma Mater!

Бажаю довго-довго жити
Без сліз, без горя і журби
І хай із Вами радість буде
Сьогодні, завтра і завжди!
Бажаю Вам щастя, здоров’я,
Не такого як сонце, бо сонце пече,
Не такого як річка, бо річка тече,
Не такого як вітер, бо вітер гуляє,
А такого як небо, бо небо безкрає!
Хай щастя завжди супроводить Вас,
Людська повага й шана не минають,
А вашу мрію й працю повсякчас
Лиш визнання вінчають!

Нехай Ваша доброта та щирість повернуться вам зі сторицею, Григорію Фоковичу та мої улюблені Викладачі! Найкращі побажання!

З повагою та вдячністю, Дзвоник Анна

Категорії: