“Література потребує антропологічного підходу”

У сучасному науковому світі проблеми методики викладання літератури поглиблюються і актуалізуються паралельно зі зростанням тотальної глобалізації та уніфікації освіти. Через це провідні виші різних країн систематично влаштовують методичні дискусії та семінари для обговорення нагальних питань викладання національної та світової літератури в середніх і вищих закладах освіти. До цього процесу давно долучився й Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Зокрема, 15 березня 2012 року кафедра новітньої української літератури організувала круглий стіл «Українська література в системі гуманітарної освіти: викладання і вивчення».

До участі в обговоренні проблем методики викладання літератури були запрошенні провідний науковий співробітник Інституту літератури НАН України імені Т.Г. Шевченка, д.філол.н. Євгенія Волощук, завідувач лабораторії навчання української мови Інституту педагогіки НАПН України, проф., д.пед.н. Ніна Голуб, доц. кафедри української літератури та компаративістики Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, к.пед.н., голова Черкаської обласної НСПУ Валентина Коваленко, а також викладачі кафедр новітньої української літератури та історії української літератури і шевченкознавства Інституту філології.

“Література потребує антропологічного підходу”, – з цієї ключової тези круглого столу розпочав засідання заступник директора Інституту філології, доц. Валерій Чемес. Він наголосив на важливості літератури як всеохоплюючого предмета, вивчення якого є необхідною умовою підготовки фахівця гуманітарної сфери. Саме тому перед дослідниками, викладачами й вчителями поставлені відповідальні завдання – виробити комплексний підхід до викладання цієї дисципліни й оцінювання знань з неї.

Першою відповісти на ці питання та порушити нові зголосилася Євгенія Волощук. На основі багаторічного досвіду викладання у вишах Німеччини, Австрії та Польщі науковець сформувала певне уявлення про особливості й відмінності здобування гуманітарної освіти закордоном і в Україні. Так, пані Євгенія вказала на дві разючі відмінності у викладанні літератури: по-перше, історія української літератури більш-менш канонізована і викладається за певним принципом – історико-літературним. У вишах західного зразка дисципліни «національна література» як такої немає. Читаються окремі курси, присвячені тим чи іншим вітчизняним письменникам поза широким культурно-істиричним контекстом. По-друге, програма української вищої школи передбачає окреме вивчення дисциплін «іноземна мова» та «зарубіжна література», тоді як на Заході молодь студіює лише ту літературу, мову якої опановує як іноземну. Таким чином, німецький студент отримує глибші знання у вужчій сфері, натомість український – має комплексне уявлення про історико-літературний процес у світовому контексті. Неоднозначно можна оцінювати й практику «вільних спецкурсів», запроваджену для студентів західних вишів. З одного боку, переконана Євгенія Волощук, така методика сприяє нарощуванню “великого інтелектуального ринку творчо-наукових пропозицій від викладачів”, а з другого – далеко не кожен студент, особливо на перших курсах, може зорієнтуватися у предметах «на вибір».

Насамкінець пані Євгенія наголосила на необхідності створення інституції, яка займалася б поширенням інформації про українську перекладацьку традицію, оскільки, наприклад, в Австрії провідні літературознавці навіть не здогадуються, що Василь Стус на засланні створив неперевершені переклади Рільке.

Основною ідеєю доповіді Ніни Голуб стало впровадження компетентнісного підходу в розробку методики викладання мови та літератури. За словами Ніни Борисівни, “освіта має формувати свідому людину, яка знатиме, що її знання відповідають сучасним умовам ринку праці та потребам суспільства”. Дослідниця окреслила коло питань, які необхідно вирішити методистам-мовникам: за якими принципами будувати мовну освіту, якими є етапи мовної освіти та як визначитися у відборі мовного матеріалу з позицій компетентного підходу. Потому Ніна Голуб поділилася власними міркуваннями з приводу поставлених питань. Зокрема, мовну освіту варто будувати за принципами життєвої необхідності, професійної доцільності та функціональності; етапами здобування мовної освіти є школа (опанування універсальних знань про всі рівні мови), профільна мовна освіта (вивчення вузькоспеціалізованих жанрових різновидів мови), самоосвіта; орієнтуючись на потреби конкретного фахівця, необхідно вивчати ті чи інші жанри мови.

Свій виступ Валентина Коваленко зосередила на проблемі “повсюдного цільового знищення в українському літературному просторі творчої особистості”. Пані Валентина, дивлячись на художнє слово як педагог, викладач і письменник, бачить непідготовленість багатьох викладачів до роботи з ним, його аналізу й використання: “Відбувається тотальна стереотипізація мислення”. У результаті – діти не отримують належних знань і умінь. Валентина Михайлівна наполягає на необхідності освоєння простору художнього слова, дослідження психології автора та героя шляхом послідовного аналізу всіх рівнів твору. Зі свого досвіду науковець радить влаштовувати творчі зустрічі студентів з письменниками, яких вони проходять за програмою.

У процесі обговорення доповідачі прийшли до спільної думки про необхідність максимального обмеження кількості постатей письменників у програмі викладання літератури, натомість – детальніше вивчати окремі видатні твори знакових для кожного історико-літературного періоду особистостей. Схожу думку, лише в контексті літературного образу, виголосив проф. Юрій Ковалів: “Через один образ необхідно прочитати всю творчість письменника в контексті національної та світової літератури”. Дослідника хвилює небезпека утилізації історії літератури, зведення її до схеми через систему оцінювання знань у вигляді тестування: “Література – не дисципліна, не наука, а мистецтво, яке треба переживати і ним жити”.

Про проблему зовнішню, яка виводить гуманітарну освіту у сферу реформи освіти як такої, вела мову доц. Галина Усатенко. “Наразі відбувається перехід академічного типу вищої освіти до відповідей на соціально-економічні запити”, – говорить пані Галина й акцентує увагу на відмінності вирішення цієї проблеми в Європі й в Україні: “Європа має більш сформований ринок праці, узгодження компетенцій випускників і рівнів кваліфікацій”. Натомість у нас ще не прописані дескриптори кваліфікацій для кожної спеціальності, що ускладнює й добір кадрів для роботодавців, і працевлаштування випускників. Тому, вважає Галина Олегівна, “Київський національний університет імені Тараса Шевченка, зокрема Інститут філології, як авангард сучасної освіти в Україні, має сприяти прозорим принципам побудови рівнів кваліфікацій філологів і дескрипторів (описів) до них, який полягає у визнанні отриманих компетенцій на різних рівнях Національної рамки кваліфікацій. Одним із важливих етапів є формування цілісної програми підготовки філологів різних спеціальностей, відкрите їх обговорення та узгодження, що сприятиме і якості викладання, і доцільності отриманих компетенцій випукниками”.

Круглий стіл – це такий формат, який має свій початок і не має кінця, тому проблеми, порушені на ньому сьогодні, вже завтра отримають нові відповіді. А це спонукає до наступних зустрічей у жовтих стінах Інститут філології.

текст: Анна Ращенко,
фото: Володимир Мукан