«Я зробила вибір на користь України»

Кримські студенти масово переводяться в КНУ імені Тараса Шевченка

До середини квітня в Київський університет встигло перевестися вже понад сто студентів з кримських вишів. Третина з них обрали для продовження навчання Інститут філології. В яких умовах їм довелося робити цей вибір? Які надії та страхи вирують у їхніх серцях? Чого вони очікують від навчання в столиці? На ці та інші питання нам дали відповіді новоприбулі кримчани, які, ще не отримавши студентського квитка, уже взялися до складання академрізниці

Катя, Олег і Таня – одногрупники. Ще не так давно вони навчалися в Кримському гуманітарному університеті в Ялті та були студентами другого курсу спеціальності «англійська мова і література», а спеціалізації мали німецьку та французьку. Втрьох вирішили їхати на навчання до материкової України, коли постали перед необхідністю приймати російське громадянство. Хто прагнув зберегти українське – набував статусу іноземного громадянина і був змушений переводитися на контракт.

Не зважаючи на обіцянки збільшення стипендії та перспективи майбутнього працевлаштування в Російській Федерації, багато студентів не захотіли пов’язувати своє майбутнє з країною окупантів і вирішили продовжити навчання у вишах інших регіонів України.

Кримський гуманітарний університет зібрав у своїх стінах молодь з різних куточків України: Катя родом з Луганська, Олег – із Керчі, а от Таня - корінна кримчанка. Їй було по-особливому важко приймати рішення про від’їзд з півострова, проте вона була непохитна у своєму рішенні: «Я не хочу, щоб мене сприймали як біженку! Я не втекла зі своєї малої батьківщини, а просто зробила вибір на користь України. Моя мета – працювати на користь України, не забуваючи при цьому, звідки я родом».

Каті було теж не легко прощатися з Кримським університетом, який став для студентки затишною домівкою, де всі були дуже привітні та знали одне одного в обличчя. Проте, коли після 16-го березня стало зрозуміло, що анексія Криму вже безповоротна, Катя зрозуміла – не може далі залишатися на невизнаній території, а тим паче приймати інше громадянство. Крім того, всі родичі дівчини проживають на території України.

В попередній академічній групі студентів лише шестеро з двадцяти двох були не з півострова. Саме вони першими виїхали на материкову Україну. Переважна більшість кримчан вирішила залишитися. На це були різні мотиви. Однак, за словами Каті, всі вони не цураються України, бо виросли в ній: «Молодь нашого Університету виходила на підтримку Майдану, хоча й розуміла, що нічого не може змінити. Ми – нові українці, які навчалися в українських школах, і нам усім було боляче дивитися, як спалювали українські прапори».

Для Олега переїзд на навчання до столиці став здійсненням заповітної мрії. Що два-три місяці він приїжджав сюди побачитися з друзями та своєю дівчиною. І хоча батьки радили переводитися до Московського державного університету (де навчалася Олегова мати), багаторічна симпатія до Києва все ж перемогла. Батьки змирилися з рішенням сина.

Коли постала необхідність обирати виш для переведення, Олег розглядав три варіанти – КНЛУ, Київський університет імені Б.Грінченка та Інститут філології. До «Грінченка» хлопець навіть подав документи, проте, прийшовши в Жовтий корпус, одразу вирішив, що має навчатися саме тут.

Усі троє студентів запевняють, що не відчували жодного психологічного тиску чи перешкоджання з боку керівництва попереднього університету, тому рішення про переведення приймали винятково самостійно.

Київський університет вразив студентів насамперед своїм масштабом. Якщо в Кримському гуманітарному було всього 3 тисячі студентів, то в Університеті Шевченка така кількість навчається лише в одному з підрозділів – в Інституті філології. Підсилило враження студентів і те, що вони матимуть змогу наживо слухати лекції тих учених, кого знали лише з підручників чи монографій. Надихає їх також перспектива працевлаштування в столиці. Керівництво Університету розпорядилося забезпечити всіх студентів гуртожитком і посприяти швидкій адаптації кримчан до нових умов життя і навчання.

З Криму до Київського національного університету імені Тараса Шевченка перевелися в основному студенти першого та другого курсів. Ельвіра й Настя приїхали до Києва слідом за своїми старшими колегами. Вони – першокурсниці.

Уродженка Запоріжжя Настя однією з головних причин виїзду з Криму називає українофобів, про існування яких навіть не підозрювала під час вступу до вишу. «Для мене слухати кожен день, які українці погані, було нестерпним», - зазначила дівчина.

Батьки кримської татарки Ельвіри, відправивши доньку на навчання до столиці, самі були змушені прийняти російське громадянство.

Однак, за словами Насті й Ельвіри, було й таке, що кримські сім’ї, які твердо стояли в Криму, переїжджали на материкову Україну. Серед знайомих студенток була одна дівчина родом із Пітера, яка дуже хотіла продовжити навчання на материковій Україні, однак не змогла залишити хворої бабусі в Криму.

Через значний відтік студентів з Кримського гуманітарного університету в стінах вишу подейкували, що він невдовзі стане філіалом Таврійського національного університету. Дивними й мінливими були також прогнози викладачів з приводу дипломів студентів. Одні казали, що ті, хто вже навчається, отримають дипломи українського зразка, а майбутні вступники – вже російського. Ходили чутки навіть про подвійні дипломи – українсько-російські. Виникла проблема і з так званими «спеціалізаціями», оскільки такого поняття в російській освіті немає.

Серед найближчих планів у дівчат – скласти академрізницю і готуватися до літньої сесії.

Директор Інституту філології проф. Григорій Семенюк уже декілька разів зустрічався зі студентами з Криму, аби дізнатися про забезпечення їх житлом і студентськими квитками, а також запевнити їх, що буде радий бачити будь-кого з них у себе в кабінеті, якщо виникнуть запитання з приводу навчання, проживання або загальної адаптації до нових умов життя.

Текст: Анна Мукан,
Фото: Марина Герліга

Категорії: