«Коли Ушкалов пише про Шевченка, він пише про себе»

9 квітня до Інституту філології завітав письменник і літературознавець, директор видавництва Канадського інституту українських студій – Марко Роберт Стех. Зустріч відбулася у рамках Циклу презентацій видань на вшанування 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка від кафедри історії української літератури і шевченкознавства КНУ імені Тараса Шевченка (куратор Циклу презентацій Галина Усатенко). Гість з Канади презентував книжку Леоніда Ушкалова "Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання". Однак бесіда з видавцем вийшла далеко за межі предмету обговорення, торкнувшись питань української діаспори в Канаді, барокової філософії та філологічного шляху до власної ідентичності Марка Стеха

Розмова з Марком Робертом Стехом почалася з екскурсу в питання присутності українського слова та думки в Канаді. За словами літературознавця, ще в 1958-60-их роках у канадських університетах українська тематика просто не існувала, не існувало жодної української кафедри, жодного курсу, на якому вивчалася б історія України. В цей час ставлення Північної Америки, як і більшості Європи, до українців було дуже настороженим – як до народу, який не мав ні своєї держави, ні свого обличчя. Справа в тому, що вся англомовна історія Східної Європи писалася вихідцями з Польщі та Росії, які цілеспрямовано створювали антиукраїнські міфи та стереотипи. Й досі можна знайти англомовні видання, в яких йдеться про Київську Росію, а не Русь. Ці фальшиві історичні міфи жили і сприймалися дуже спокійно, адже врешті-решт англомовному світу до України було абсолютно байдуже. На цьому фоні справді героїчними видаються вчинки українців, які власними зусиллями поставили на твердий канадський ґрунт українське інтелектуальне слово. Йдеться насамперед про засновника англомовних курсів української мови професора Юрія Луцького та одного із перших перекладачів Тараса Шевченка англійською Костянтина Андрусишина. А в 1976 пожертвами простих українських канадців і за підтримки Уряду країни було засновано Канадський університет українських студій. Спершу заклад складався з трьох людей, які мали великі плани, але майже без жодної можливості для їх здійснення. Невдовзі Інститут «розрісся» і вже 1977 року при ньому відкрилося видавництво, першим виданням якого символічно стали україномовні записи університетських лекцій Миколи Зерова.

За 20 років у видавництві КІУС вийшло 200 монографій, майже 70 дослідницьких звітів. Більшість видань Інституту – це англомовні наукові монографії, без яких практично неможливою була б освіта українознавчих студій на Заході. Крім КІУС, є лише одне велике видавництво української літератури – Гарвардське, проте маючи потужнішу матеріальну базу, воно видає менше літератури, ніж канадське.

Найбільше україномовне видання КІУС – це багатотомник англомовного видання «Історії України-Руси» М. Грушевського. Серед видань – велика кількістьісторичних монографій, а зокрема й серія книжок про відносини України з її сусідами – Росією, Польщею, Вірменією, євреями, тощо. Крім того, видавництво випустило два підручника української мови для університетських курсів, а також низку англомовних перекладів тих творів української літератури, які вивчаються в північноамериканських і західноєвропейських університетах. Це насамперед класика і дещо із сучасної літератури. Що ж стосується книжок українською мовою, то вони зазвичай готуються спільно з українськими видавництвами. Презентована енциклопедія Леоніда Ушкалова – один із таких проектів.

Марко Стех згадав також про ще один амбітний проект КІУСу – Енциклопедію України в Інтернеті (www.encyclopediaofukraine.com). Перевага такого формату видання – доступ до нього з будь-якої країни світу, а також можливість додавати велику кількість фото, аудіо та відеоматеріалів.

Далі мова зайшла про історію співпраці Марка Стеха з Леонідом Ушкаловим. Почалася вона кілька років тому зі спільної роботи над першим академічним повним виданням зібраних творів Григорія Сковороди. Книжку впорядйував Леонід Ушкалов, а фінансування забезпечило Видавництво КІУС. Однак, через державні обмеження, видання не могло потрапити до українських книгарень і поширюватися в Україні. Видавництво КІУС дарово роздало 400 примірників із невеликого (500 прим.) тиражу для бібліотек в Україні, а 100 прим. Були доступні в продажі на Заході.

Попри це, зазначає Марко Стех, видання було підготовлене на високому рівні: по-перше, це дуже докладне дослідження, написане з витонченим інтелектуальним смаком. Саме тому, коли Леонід Ушкалов розповів, що працює над «Шевченківською енциклопедією», Марко Стех одразу зацікавився новим дослідженням, запропонував його друк.

Своє захоплення книжкою Леоніда Ушкалова Марко Стех пояснив органічністю для української культури барокового світобачення, в ключі якого й укладене видання. «Бароко – це період, в якому сформувалося модерне поняття України – на інтелектуальному та емоційному рівнях», - пояснив видавець і додав, що саме за цієї культурно-історичної доби Україна змогла сказати Європі своє універсальне слово власним – яскраво національним – тоном. Світогляд бароко, в якому лежало ренесансне переконання в тому, що людина – це неповторна особистість і центр світобудови, а разом із тим – середньовічне уявлення про марнотність людського життя та відповідальність людини за свою долю і долю світу, суголосить традиційному українському світовідчуттю. Саме тому, на думку Марко Стеха, Майдан став символом українського бароко XXI сторіччя – у ньому поєдналися водночас гідність і відчай суверенної нації.

Леонід Ушкалов, вважає Марко Стех, є одним із двох провідних необарокових авторів сучасної України (другий – Валерій Шевчук). Це, серед іншого, виявляється в тому, що «коли Ушкалов пише про Шевченка, він пише про себе. І не ховається з тим, не намагається бути «сухо-академічно об’єктивним». Це принцип бароко (як і модернізму) − не від’єднувати особу творця від твору, змісту від форми..

Ще на початку зустрічі Марко Стех закликав усіх присутніх до вільного діалогу. Тому під час розмови аудиторія радо долучалася до обговорення і ставила гостю запитання. Одне з них полягало в тому, чи зробила Україна вже свій історичний вклад у Європу?На що літературознавець однозначно відповів − «ні». Насамперед тому, що українці, за спостереженням Марка Стеха, ще надзвичайно мало знають про власну культуру. Наприклад, вони практично зовсім не знають своєї класичної музики. Тому, переконаний Марко Стех, Україна як нація і національна культура ще не сказала свого слова у світі. Корінь цієї проблеми в тому, що українська культура й література зокрема впродовж віків була справою лише малої горстки інтелектуалів серед маси байдужих носіїв цієї мови та генетики. Через те, великих українських творців часто вважають представниками інших культур. І поки українці самі не пізнають власної культури і не стануть її повноцінно плекати, то зовнішній світ цього точно не зробить і не сприйматиме Україну як повніоцінно культурну націю. Літературознавець висловив сподівання, що поштовхом до переродження українців стане Майдан.

Також на прохання аудиторії Марко Стех розповів про шлях до своєї національної та особистісної ідентичностей. До 18 років Марка пов’язувала з Україною хіба-що національність його батьків (яку вони не забували!), предки яких століттями жили на українських землях під Польщею – у північно-західній частині Галичини. Як зізнається Марко Стех, він тривалий час вважав себе польським інтелігентом, який щойно згодом свідомо, у процесі самовизначення, вирішив не бути українцем. Тоді ж він відкрив для себе українську літературу Хвильового, Костецького, Андієвської, Стефаника, пізніше – Йогансена, Шевчука, Барки.

Перша освіта Марко Стеха була інженерною, але коли він зрозумів, що ця праця йому не по душі й буде для нього монотонною та механічною роботою, він різко змінив фах і подався студіювати філологію. Серед літературного досвіду Марка Стеха – організація театральної трупи і постановка власних п’єс, робота в кіно разом із Юрієм Іллєнком, Андрієм Дончиком, Олександром Денисенком, і врешті – захист дисертації за творчістю Миколи Куліша. Теперішнє професійне життя Марко Стех пов’язав із Канадським інститутом українських студій.

Насамкінець Марку Стеху запропонували поставити питання до аудиторії. Гість поцікавився думкою студентів про те, які зміни мають статися після Майдану в культурній та освітній сфері України. Більшість аудиторії висловилася за невідкладність реформування української освіти, яка наразі не працює на майбутнє і не спрямована на поширення наукового досвіду за межі країни. А щодо української культури, то зараз саме той час, коли кожен свідомий українець різними засобами – словом, голосом, пензлем, музикою – повинен актуалізовувати український культурний простір, популяризуючи його завдяки глибоко індивідуальному досвіду. «Культурою треба дихати», - погодився зі студентами Марко Стех і подарував найактивнішим студентам книжки.

Анна Мукан,
фото: Валерій Попов, прес-центр Інституту філології

Категорії: