«Якби Шевченко жив зараз, ви б лайкали його статуси»

200-річний ювілей провідника української нації «з рабів у вільні люди» Тараса Шевченка символічно припав на переломний для нашої країни час. Завихорена революційними подіями Україна разом із жовто-блакитним стягом і гімном актуалізувала в просторі національного мислення й пророче Слово Кобзаря, чи-то пак його образ, вічний на всі часи. З’ясувати причини «живучості» Тараса Шевченка й проаналізувати нав’язані сучасністю іпостасі письменника взяли за мету студенти Інституту філології Київського університету імені Т.Шевченка в межах дискусії «Sheva Foreva», яка відбулася 20 березня

«Чому «Sheva» і як саме «foreva»? На ці питання без всякого офіціозу та академізму ми спробуємо відповісти сьогодні на трьох рівнях – музичному, візуальному та літературному», - розпочала студентську дискусію модератор заходу студентка-україністка 3-го курсу Анастасія Євдокимова.
Перший доповідач музичного блоку зустрічі – студентка-полоністка Оксана Баніт – підготувала пісенне резюме сучасної української шевченкіани. До списку ввійшли гурти та співаки, які мають у своєму репертуарі бодай одну пісню на слова Тараса Шевченка – це «Дилема», «Kozak System», «Сестри Тельнюк», «Фата Моргана», «Сад», «Мертвий півень», рання Ірина Білик, Тарас Чубай. Проте найцілісніший Шевченків образ, на думку студентки, простежується лише в музичному доробку «Кому вниз». «Своїми піснями цей гурт явив високий рівень комунікації між поетом і реципієнтами – його слухачами. Крім того, через чималу кількість пісень на слова Шевченка, гурт зміг показати «різного» митця – сумного і веселого, лагідного й грізного».

На запитання із залу, чому Андрій Середа (лідер гурту «Кому вниз» - ред.) не побоявся взятися за Шевченка, а інші українські гурти не зважилися, доповідачка відповіла: «Це залежить від рівня естетичної зрілості, якої важко досягти на ранніх етапах творчості. Винятком є хіба-що «Kozak System». А гурт «Кому вниз» й до Шевченка мав пісні глибоко психологічні». Серед інших коментарів із залу прозвучала думка, що Шевченка співають лише ті гурти, які позиціонують себе національно свідомими й адресують пісні такій самій аудиторії. А оскільки така є в меншості, то й широкої популярності переспіви Шевченкових творів не маємо. На рахунок виконання Кобзаревих віршів у різних музичних стилях голова студентського парламенту інституту Світлана Кузік зазначила: «Шевченко перестає бути літературним ідолом. У ньому актуалізується загальнонаціональний тип, дух і свідомість. Тому все більше молоді звертається до нього, експериментуючи з його образом і творчістю. Це і є Sheva Foreva, це – його вічність». Водночас дівчина застерегла, що входження Тараса Шевченка в маси не має супроводжуватися зниженням вартості його творчості.

Візуальний блок дискусії відкрила відео-презентацією випускниця спеціальності «чеська мова і література» Христина Морозова. «Найжахливіше, що ми можемо зробити з Шевченка – це недоторканний символ, - сказала доповідач і додала. - Він має бути сучасним, нашим. Якби він жив зараз, ви б лайкали його статуси».

Христина розповіла про своє особисте знайомство з Шевченком в далекому 7-му класі. Воно почалося з вірша «Мені тринадцятий минало…» і запам’яталося виправленими рядками з тексту «Якби ви знали паничі, як плачуть люди живучи…» на «Якби ви знали паничі, що роблять люди у ночі…». «Добродійники» постаралися й змінили таким чином текст у всіх примірниках підручника. «Думаю, ми просто не сприймали Шевченка, якого нам нав’язувала школа. Ми думали, що нуднішого за нього просто не існує», - розповіла доповідач. Не кращою була ситуація з університетським курсом про Кобзаря, зізналася дівчина. Лише пройшовши свій власний шлях до Шевченка – не програмового, не канонізованого – Христина відкрила для себе велич духу митця.

За допомогою проектора Христина продемонструвала сучасні інтерпретації образу Тараса Шевченка у доробках художників Андрія Ярмоленка, Івана Семесюка, Сергія Коляди, Станіслава Силаньтєва. Більшість із цих художників представляють сучасний стиль «жлоб-арт», який несе швидше не естетичне, а смислове навантаження. Шевченко з битою, з шиною, з татуюванням, в балаклаві та жовтій косинці на шиї, Шевченко в образі Че Гевари, даїшника, Елвіса Преслі – далеко не всі образи, в яких побував поет за останні декілька років. Найбільше їх приніс нещодавній Майдан. «Косметичні зміни відбуваються не зі слова Шевченка, а з його образом. Головна мета – перенести письменника у наш час», - переконана Христина. Студентка впевнена, що під час складних подій нація шукає щось спільне, що може її об’єднати. Це й трапилося з українцями – вони стихійно, але синхронно прийшли до Тараса Шевченка.

Актуалізація Тараса Шевченка повернула українців й до національних елементів в одязі та взутті, які визначили нинішню моду. Так вважає ще одна учасниця дискусії дизайнерка Орися Атаманенко. За допомогою проектора вона продемонструвала аудиторії останні тенденції української мови, сповненої традиційними мотивами у всіх елементах одягу. «Шевченко сьогодні став трендом», - вважає Орися. На екрані з’являються футболки з принтами поета в різних образах, а також з рядками його віршів. Онаціональнення моди торкнулося й зачісок. «Українцем сьогодні бути модно», - підсумувала дизайнера.

У слухацькій аудиторії не всі змогли прийняти нові іпостасі Тараса Шевченка, які йому нав’язала сучасність. Так, одна зі студенток зауважила, що Шевченко сьогодні актуальний не своїм зовнішнім виглядом, а тим, як і що він думав. Тому обростання його образу іронічними смислами є не лише не естетичним, але й ніяк не наближає письменника до нас. Така думка викликала дискусію між залом і доповідачами. «Цінність Шевченка й полягає в тому, що кожен може знайти в ньому щось своє», - заперечила Христина. На захист новітнього розмаїття образів поета стала аспірантка філософського факультету Радослава: «У науковій спільноті й суспільстві загалом назріла гостра потреба актуалізувати давно відомі речі за допомогою нової методології. Тому з’являється потреба банального перегляду усталених понять. Те, що зараз відбувається – це той експеримент, який наближає нас до нової методології й водночас – нового мистецтва». Аби знизити наростаючий войовничий тон дискусії, Христина погодилася з тим, що далеко не всі картини з «новим» Шевченком мають естетичну вартість. Це швидше іронія та самоіронія, яка є обов’язковим, але не визначальним етапом, який зараз необхідно пройти українському суспільству. «Такі експерименти допомагають глибше осягнути Шевченка. Після них ми навряд чи колись повернемося до класичного Тараса», - підтримала попередню думку студентка із залу. Аргументом проти вищесказаного було твердження, що «наблизити і знизити – це різні речі». Дискутантка зі слухацької аудиторії висловила переконання, що Майдан актуалізував Шевченка високоінтелектуального, ставився до нього як до неканонічної ікони, а не як до гопника, що проповідує «жлоб-арт». Дискусію припинила Христина, погодившись, що подібне зниження образу Шевченка є побічним явищем експерименту, проте багато людей у світлі останніх подій все ж відкрили для себе поета заново, переродившись разом із ним.

Третій літературний блок розпочала учасниця дискусії студентка історичного факультету Софія Панько. “Незалежність дала нам свободу вибору. Це стосується і літератури. Вона нині стала менш хрестоматійною. А разом із нею переродився й Шевченко”, - впевнена Софія. Дівчина звернулася до рецепції письменника сучасними українськими поетами — Жаданом, Андруховичем, Небораком, Іздриком, Ірванцем. Узагальнюючи уявлення про Шевченка в їхніх творчих доробках, студентка констатувала підлітковість і спрощення поета, якого, таким чином, намагаються зробити ближчим до людей.

Наступним зажадав висловитися спеціальний гість дискусії письменник і перекладач Олександр Ірванець. “Шевченко є найдосконалішим втіленням українця, бо своєю творчістю об’єднав всю Україну”, - зауважив поет і наголосив, що символічним є те, що “Шевченко” - найрозповсюдженіше прізвище в Україні.

Ірванець переконаний, що Шевченка треба сприймати не як ідола, а як живу, навіть суперечливу людину. “Він був різним — україномовним і російськомовним, малював себе в класичному образі й без одягу, мав поважних друзів і нещасливі історії кохання”, - сказав дискутант і зачитав листи Шевченка, в яких той вимагав у своєї колишньої подруги компенсацію за зламаний ключ і повернення подарунків. Тому, вважає Ірванець, дискусії, особливо науково-публіцистичні, навколо постаті Тараса Шевченка нині дуже потрібні суспільству. Вони мають зняти багатовіковий міф навколо митця, який (міф) утворився від незнання.

На питання про ставлення Ірванця до Шевченка як поета до поета гість відповів так: “Я дуже люблю Шевченка як віртуозного версифікатора. Читаючи його вірші, я відчуваю, коли на нього находило величезної сили натхнення. Тоді він писав не правлячи нічого. Те саме бувало у Міцкевича й Вінграновського”.

Як підсумок дискусії прозвучало питання із залу до Ірванця: що буде з Шевченком, коли Україна нарешті вирішить всі свої проблеми? - “Ставлення до Шевченка не зміниться. Хіба що увага літературознавців з громадянської поезії переакцентується на пасторальні вірші та балади. Актуалізується перекладна шевченкіана. Проте наша перемога ще далеко за горами, як би песимістично це не звучало”, - завершив виступ Олександр Ірванець.

Останньою взяла слово старший куратор дискусії доцент кафедри історії української літератури та шевченкознавства Галина Усатенко. Вона зазначила, що дискусія таки вдалася, хоча деякі питання, озвучені, але не обговорені, залишаються відкритими: чому Шевченко є “нашим”? Чому нинішню дискусію спровокували не текти Шевченка, а його візуальний образ? Що є в Шевченкові такого, що так сильно нас хвилює? Як розширювати методологію прочитання класичної літератури загалом і Шевченка зокрема, виходячи у соціально-культурну площину?

Текст: Анна Мукан,
Фото: Юлія Поліщук

Категорії: