«На всіх крутосхилах історії Шевченко був поряд…»

Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!

Тарас Шевченко

Ось уже 200 літ Україна з Шевченковим Словом на вустах прокладає собі шлях у краще майбуття. На варті свободи та демократії стоїть Слово Кобзаря й у інших народів світу, які зробили творчість поета надбанням власної скарбниці Духу. І саме зараз, у нелегкі часи для багатостраждальної Вітчизни Пророка як ніколи по-сучасному звучать його полум’яні вірші. Пройшовши випробування століттями, вони й донині залишаються актуальними завдяки своїм профетичній топіці та понадчасовим цінностям. І сьогодні, у ювілейні шевченківські дні, голосом Тараса загомоніла з трибуни Шевченкового університету всесвітня наукова спільнота, зібравшись на Шевченківський міжнародний літературний конгрес 10-12 березня 2014 року.

11 березня в гуманітарному серці Київського університету – Інституті філології – відбулося урочисте пленарне засідання і три круглі столи, присвячені феномену Тараса Шевченка в українській літературі, рецепції та перекладам спадщини Кобзаря та дослідженням молодих науковців у галузі шевченкознавства.

Хвилиною мовчання в пам’ять за загиблими героями «Небесної сотні», які полягли за волю та незалежність українського народу, розпочалося пленарне засідання Конгресу. «Тарас Шевченко своєю творчістю явив літературу нового типу, показавши, як палко можна любити Бога, як мужньо – добиватися волі та свободи, як сильно – любити свій та інші народи», - взяв слово голова засідання, директор Інституту філології проф. Григорій Семенюк. Директор наголосив, як багато важила для Тараса Шевченка рідна мова, адже «саме в ній – духовній основі нашої нації – він бачив запоруку виживання і відродження українства». На всіх крутосхилах історії Шевченко зі своїм «Кобзарем» був поруч – рятував, навчав і скеровував народ, тому нині, переконаний Григорій Фокович, вкрай важливо розуміти і дослуховуватися настанов і заповітів нашого Пророка. З цією метою на базі Київського університету був створений Всеукраїнський навчально-науковий центр шевченкознавства, який має стати «ядром для вивчення Шевченка у стінах одного з найдавніших закладів вищої освіти в Україні».

З вітальним словом до «великої родини Тараса Шевченка» звернулася поетеса, заслужений працівник культури України Зоя Ружин. Від імені сільської ради Шевченкового (раніше – село Кирилівка) – «землі, де було завито пуповину Тараса» - Зоя Володимирівна подарувала Інституту філології почесну відзнаку Батьківщини Кобзаря, Тарасову вербу – гілку з дерева, посадженого в 1850 році Шевченком на Казахській землі, а також вишитий «Заповіт» письменника. Ці обереги, переконана поетеса, «мають захищати нас і всю Україну від негараздів і приносити мир у наш спільний духовний дім».

Українською мовою звернувся до учасників Конгресу шановний гість Інституту філології Посол Республіки Узбекистан в Україні Абдуалієв Алішер Хабібуллаєвич. Пан Посол розповів про шанування українського письменника в його країні. Так, одна з вулиць у Ташкенті носить ім’я Тараса Шевченка, на ній також знаходиться школа імені поета, панно з постаттю Кобзаря, викладеною мозаїкою, та відновлений у 2002 році пам’ятник митцю. Нині з нагоди 200-річчя Тараса Шевченка в середніх і вищих навчальних закладах дружньої країни проводяться читання поезій Кобзаря, які, до речі, майже всі перекладені на узбецьку мову.

Про пророче Шевченкове Слово йшлося у доповіді директора Інституту Івана Франка НАН України д.філол.н., проф. Євгена Нахліка. Він зазначив, що передбачення майбутнього було органічно властиве для романтиків. Проте, якщо пророцтва А.Міцкевича для Польщі вже не актуальні, віщування О.Пушкіна здобувають таку якість на кожному новому витку російського самодержавства, то Шевченкові профетичні візії актуальні для українського народу постійно через невирішені соціальні та національні проблеми. Основним джерелом пророцтв Тараса Шевченка є Біблія, а однією з головних іпостасей, в яких фігурує образ поета, є гнівний старозавітний пророк. Євген Нахлік нагадав про дискусію між Василем Щуратом та Іваном Франком, в якій автор «Зів’ялого листя» категорично не погоджувався з прирівнюванням Шевченка до пророка Єремії – «віщуна руїни та кари», до якого вдався Василь Григорович. Доповідач зауважив, що обидві позиції є надто категоричними, а сам він схильний бачити в образі поета напівмаски і Єримії, й Ісая. Серед найяскравіших пророцтв Кобзаря Євген Нахлік називає повалення монархізму в Росії, знищення колоніального режиму 1991 року, появу українського антимесії та «розбрат між синами України – протистояння націоналістів і запроданців». У кін.18-19 ст., коли у більшості країнах Європи народ прагнув змін соціальної дійсності, поширеною була ілюзорна віра у можливість одномоментного перетворення суспільства. У це вірили французькі, польські, російські революціонери. У це вірив і Тарас Шевченко. Однак у реальній історії України, як і інших країн, визволення народу з-під диктаторських режимів виявилося багатоетапним процесом. «Тому на кожному з цих етапів активізовуються пророцтва Шевченка», - підсумував професор.

На пленарному засіданні також виступили членкор НАН України, д.філол.н., проф. кафедри полоністики Ростислав Радишевський з темою «Шевченкіана діаспори» та доц. кафедри історії української літератури та шевченкознавства Світлана Задорожна, яка актуалізувала Шевченкове «Посланіє…» у світлі нинішні подій в Україні.
Засідання завершилося високою літературно-музичною нотою: вірші Тараса Шевченка у високоартистичному виконанні студентів та випускників Київського національного університету імені І. К. Карпенка-Карого, а також пісенна шевченкіана Народного ансамблю української музики Інституту філології «Роксоланія» надали мистецького обрамлення науковій програмі заходу.

Текст: Анна Мукан, фото: Валерій Попов