“Вища істина неможлива без інтерпретацій”

Започаткований восени 2010 року, спільний проект Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у партнерстві з Інститутом літератури ім. Т. Г.Шевченка НАН України, за підтримки журналу світової літератури «Всесвіт» – «Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом» – уже третій рік реалізується у форматі академічних дискусій. Щоразу модератори заходу – Галина Усатенко, доцент кафедри історії української літератури Інституту філології та літературознавець Дмитро Дроздовський – збирають численну аудиторію, спраглу почути свіжі й ґрунтовні думки поважних гостей дискусії. Не став винятком і цьогорічних березневий круглий стіл, який зібрав усіх зацікавлених у проблемах компаративістики й герменевтики.

Вступний блок V академічної дискусії розпочався лекцією «Теоретичні зауваги до медіа трансформацій» Ларса Еллестрьомера, професора Стокгольмівського університету. Перший у цьому році круглий стіл організатори заходу присвятили темі «Література мовою інших видів мистецтва: компаративістика і герменевтика». Науковець зі Швеції визначив мету виступу – окреслити теоретичну базу майбутнього діалогу. Він порушив проблему трансформацій різних видів медіа (тут – усі види мистецтва – література, кіно, музика, живопис та ін.), окреслив принципи й закономірності їх переходу одне в одного. У рамках теми лекції відбувся й виступ завідувача кафедри теорії літератури, компаративістики й літературної творчості Інституту філології, ідейного натхненника цієї дискусії проф. Людмили Грицик. Дослідниця, спираючись на праці Дмитра Наливайка, визначила медії як специфічні знакові системи різних мистецтв, які допомагають перекодовувати зроблене чи мовлене в одному типі мистецтва у інший. Дискусійною й проблематичною професор назвала поширену в літературознавстві тезу про автономний і власне мовний характер твору. Натомість, слідом за Д. Наливайком і польськими дослідниками, Людмила Грицик наголосила на важливості чуттєвого досвіду в сприйнятті тексту, який “має бути весь час у полі зору дослідника”: “Чуттєве проникає до твору зсередини – з мови, ззовні – як компонент мультимедії, в якій ми існуємо”.

Проблему дистанції між Сходом і Заходом, світами «матеріалізму» й «духовності», які повсякчас прагнуть збалансованості, порушив завідувач кафедри китайської, корейської і японської філології Інституту філології проф. Іван Бондаренко. “Україна на розбіжжі, тому ця дискусія цікава й необхідна. Ми втратили духовність, бо, приймаючи нове, відкидали старе. Тому зараз маємо подвійне завдання – сягнути рівня західного матеріалізму й підвищити духовний рівень”. З цією думкою дискутувала доц. Тетяна Маленька, завідувач кафедри Близького Сходу Інституту філології. На прикладі роману «Біла вежа» Нобелівського лауреата Орхана Памука дослідниця доводила відхід країн східної традиції від європоцентризму. Натомість нова людина – головний герой твору турецького письменника – гармонійно поєднала в собі Схід і Захід.

Позицію східної компаративістики герменевтики й компаративістики у дискусії представляв Мейхор Аляві Мокаддам, доктор Мешхедського університету (Іран), професор кафедри країн Близького Сходу Інституту філології. Науковець зосередив виступ на трьох питаннях: поле діяльності герменевтики, зв’язки різних напрямів літературної критики з герменевтикою, роль герменевтики в розумінні та інтерпретації різних знань людства. “Усі сфери нашого життя пронизані інтерпретацією, тому осмисленні й тлумачення – основні види діяльності людини”. Пан Макаддам назвав герменевтику методом аналізу у всіх гуманітарних науках. Професор закінчив виступ глибоким переконанням: “Вища істина неможлива без інтерпретацій”. Переймаючи «герменевтичну» естафету іранського колеги, до дискусії пристав д.філос.н., проф. Юрій Чорноморець. Він повів мову про витоки герменевтики, які лежать у площині теології. Уся теологія, за словами дослідника, це мистецтво тлумачення, в основі якого лежить діалог людини з Богом. Філософія і мистецтво – це теж своєрідні діалоги між людьми, з Богом, зі світом. Тому для сучасного літературознавства, філософії вкрай важливе повернення до основ теології.

Цікавий діалог на тему сучасних компаративістичних досліджень відбувся між модератором дискусії Дмитром Дроздовським, заступником головного редактора журналу «Всесвіт», співробітником Інституту літератури НАН України, й Володимиром Приходьком, доцентом кафедри філософії КНУ імені Тараса Шевченка. Пан Дмитро розпочав виступ тезою про сучасне значення компаративістики як потужної інтердисциплінарної світоглядної моделі, яка охоплює дуже широке проблемне коло (теорія гіпертексту, поняття Іншого, розширення вузьконаціонального простору розуміння культурних понять до меж світового тощо). Натомість Володимир Приходько, ґрунтуючи свої твердження на засадах феноменології та постстуктуралізму, доводив протилежну думку – про знецінення ролі порівняння, діалогу в сучасній філософській думці. З одного боку, переконаний дослідник, ми є послідовниками ідей німецького науковця Вельша Вольфганга про "трансверсальний розум". Ця теорія полягає в тому, що розум сучасної людини – «перехідний», тобто він зосереджується не на абсолюті, а весь час намагається порівнювати, переходити з однієї позиції на іншу. З другого боку, нині постає інше питання – як наше тіло може існувати як цілісність, якщо ми маємо абсолютно різні форми чуття, які неможливо порівняти, передати одне через одне? Маємо первинну проблему компаративістики – переклад. “Така цілісність існує як постійний перехід від одного чуття до іншого. Не існує сталості, хоча й не відбувається повного переходу. Мова йде про асиметрію нашого досвіду, яка заперечує можливість уявлення про світ як про гармонійну цілісність ”. Отже, говорить Володимир Приходько, постструктуралізм відходить від ідеї симетрії, порівняння. Оскільки, за словами апологета цього напряму Жака Дерріди, у порівнянні не можна знайти істинного, первинного. Натрапити можна лише на його слід.

Останній блок дискусії (практичний) мав на меті ілюструвати теоретичні засади проблем інтерпретації та порівняння. Для цього запросили людей, які живуть “на межі поєднання різних світів і тому не бачать між ними дистанцій”: Ольгу Богомолець, автора-виконавиця сучасних і старовинних українських романсів, Ларису Кадирову, народну артистку України, та режисера Леоніда Мужука. Найвідоміший автор музики до віршів Ліни Костенко та їхня виконавиця Ольга Богомолець розповіла про складний процес «переживання» кожного вірша, слова якого вона кладе на музику. Лариса Кадирова, найулюбленіша акторка глядачів театру ім. І.Франка, ділилася з аудиторією своїм розумінням театрального мистецтва: “Театр – це живий обмін енергією. Під час вистави актори обмінюються з глядачами інформацією на всіх рівнях – словесному, свідомому й підсвідомому”. Леонід Мужук презентував глядачам уривок зі свого фільму «Чорнобиль: два кольори часу», де особливо концептуально звучали слова розпачу від баченого в ізольованій зоні Ліни Костенко про те, що ідея – це любов і навпаки; на жаль, “любов не єднає наші серця”. Останнє слово взяв модератор дискусії Дмитро Дроздовський: “Сьогодні ми завершуємо наш діалог катарсисом. Це те, що робить паузу для того, щоб замислитися над фразою геніальної української поетеси – чи є у народу серце?”.

Принаймні філологічне серце українці точно мають. Його здорову та регулярну пульсацію можна відчути щоразу, коли жовті стіни Інституту філології приймають у себе «живу кров» академічних дискусій.

текст: Анна Ращенко,
фото: Марина Головньова