У житті, як на довгій ниві…

Людське житті є найбільшим скарбом. Мудрість і досвід, виборені у жорстокій війні за життя – безцінні. Не зайве нагадати сучасникам, що маємо берегти й переймати знання тих, хто героїчно виграв найважчий двобій у своєму житті – ВВВ. З нагоди Всеукраїнського Дня ветерана до Інституту філології завітав український перекладач, літературний критик, мовознавець, кандидат філологічних наук, професор Київського національного лінгвістичного університету Ілько Вакулович Корунець

Воєнну сторінку свого життя автор понад ста наукових праць з перекладознавства, порівняльної типології, методики викладання іноземних мов Ілько Вакулович згадує з гіркотою: «Перекладацька робота у військовий час – це страшна робота». Пам’ять ветерана закарбувала перший день Великої Вітчизняної війни. Тоді, 22 червня 1941 року у білоруському місті Гродно, куди демобілізували 19-річного українця Ілька Корунця, відбулася одна з перших сутичок радянських військ з німцями. На очах у юнака був знищений ворог. Часу для оговтування не було – на хлопця чекала перша перекладацька робота: прочитати особове посвідчення вбитого німця.

«Військові тлумачі – багатогранні люди. Вони були різних категорій – ті, хто працювали у штабах, й ті, кому доводилося бути на передовій. До останніх належав і я», – розповідає Ілько Вакулович. Він займався інформаційним перекладом – розшифровував приватні листи німців, іноземні газети. Спочатку хлопцю, який блискуче засвоїв шкільний рівень німецької мови, було важко розібратися у готському алфавіті, яким німці писали свої листи. Проте специфіка роботи вимагала швидкої активізації знань і вмінь. Невдовзі без Ілька Вакуловича не проводилася жодна розвідка.

Після закінчення війни Ільку Корунцю випала доля три з половиною роки прожити у Німеччині. За цей час він став лейтенантом, попрацював перекладачем на різних посадах. Спершу – у відділі зв’язку з населенням, згодом – у адміністративному відділі й на посаді коменданта Військової ради армії. За цей час Ілько Вакулович не лише вдосконалив своє знання німецької мови, а й вивчив ще дві – англійську та італійську.

Крім мовної практики, в Німеччині Ілько Корунець отримав безцінний культурний досвід. Спілкуючись з місцевим населенням, перекладач збагнув доброзичливу й поступливу вдачу німців, став одним із очевидців відбудови Веймарського національного театру в 1947. Став глядачем першої вистави («Фауст») на новій сцені.

Після повернення на батьківщину спраглий навчання Ілько Корунець поступає в Київський педагогічний інститут імені М.Горького (зараз – імені М.Драгоманова), який закінчує у 1950 році з червоним дипломом вчителя іноземних мов (англійська та німецька мови). Далі – аспірантура Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Викладачем Ілько Вакулович працює з 1959 року. 1991-го йому присвоєно звання професора, 1998 – почесне звання «Заслужений працівник народної освіти України», 2004 – Почесний доктор Київського національного лінгвістичного університету. Крім того, Ілля Вакулович є членом спілки письменників України за фахом: «художній переклад», «критика перекладу». Проте чи не найбільшим визнанням праці ветерана є вдячні та сумлінні студенти, яким він передає свій безцінний скарб – життєвий досвід і знання.

Текст: Анна Мукан,
Фото: Валерій Попов