Канта Ібрагімов: «Якщо ви хочете чогось досягти, цим треба займатися хоча б 30 хвилин кожен день»

Весна розпочалася в Інституті філології зливою теплих і плідних зустрічей. Однією з них став візит творчої інтелігенції Чеченської Республіки, організований ВГО «Діаспора чеченського народу» та кафедрою тюркології КНУ імені Тараса Шевченка.

«Що ми знаємо про Чеченську Республіку? З одного боку, це край, оповитий романтикою, край добробуту, виноградних полів і долин. З іншого – ця країна асоціюється в уяві багатьох лише із зоною військових дій. Тому сьогоднішня зустріч має на меті виявити, чим живе Чечня нині, що болить душам її громадян, про що співає серце її молоді», - розпочав зустріч завідувач кафедри тюркології Володимир Підвойний. Згодом він надав слово Міністру освіти і науки Чеченської Республіки Анзор Музаєв. Пан Музаєв висловив впевненість у перспективності культурно-наукової співпраці між Шевченковим Університетом і Чеченським Міносвіти й одразу запросив найактивніших студентів Інституту філології приїздити до країни на стажування у тамтешні ВНЗ. Крім того, чиновник запевнив, що необхідно розвіювати стереотипи, які виробилися протягом останніх 200-300 років про чеченців як про войовничий народ. «Прийшов час показати героїв-чеченців у сфері культури та науки», - сказав міністр і представив ще одного поважного гостя зустрічі, російсько-чеченського письменника та громадського діяча, академіка, доктора економічних наук і професора, члена Союзу письменників РФ Канту Ібрагімова.

У кожній країні є люди, на яких покладається високий обов’язок і відповідальність – бути голосом своєї батьківщини, гідно представляти її на сторінках світової історії, карбувати її минуле в слові й творити майбутнє натхненною щоденною працею. Однією з таких особистостей для Чеченської Республіки є Канта Ібрагімов. «Головний смисл життя – бути в гармонії з собою», - вважає академік. До цього висновку Канта Ібрагімов йшов крізь життя, сповнене злетів і падінь, спокус і перемог. «Я з дитинства мріяв стати письменником, - зізнається Канта. – Проте перший свій роман написав лише у 38 років». До того син з відомої сім’ї науковців встиг закінчити економічний факультет Чечено-Інгушського державного університету і отримати ступінь кандидата наук. В Москві Канта Ібрагімов захистив докторську дисертацію з економічної проблематики й був запрошений на посаду замісника керівника Департаменту Міністерства податків і зборів РФ. «Я був багатою людиною – мав свій бізнес, забезпечував сім’ю. А потім в один момент втратив усе», - без тіні смутку згадує письменник. Натомість він знайшов безцінний скарб у собі – талант геніального прозаїка, першим цензором якого був нещадний у своїй критиці батько. «Я писав про все, що хотів – і про заборонене зокрема. Тому, - розповідає Канта, - після батькового креслення від роману практично нічого не залишалося. Тоді я вирішив для себе – потрібно слухатися лише Бога і свого натхнення».

Перший роман Канти Ібрагімова – «Минулі війни» – вийшов друком у 1999 році. В основу сюжету лягла реальна доля Кантиного дідуся, яка ілюструє всі складні віхи чеченської історії від Вітчизняної війни до 1995 року. Успіх не забарився і невдовзі письменник-початківець отримав престижну премію РФ у сфері літератури та мистецтва. На хвилі слави Канта пише другий твір – автобіографічний роман «Сивий Кавказ» (2001). Проте саме тоді прозаїка спіткала фінансова криза й він мав наміри повернутися у бізнес, відмовившись від «дитячої мрії писати». У складний час Канту підтримав його батько, наполігши не губити свій Божий дар, а пошукати втрачене натхнення у бібліотеці. Саме там, у Ленінській бібліотеці, відбулася друге народження Канти Ібрагімова. З цим пов’язана цікава історія. Крім Канти, у читальню, більшість залів якої знаходилися на ремонті, ходила лише одна людина – «дивний» математик. Він постійно «стріляв» у письменника цигарки, бо не мав на них грошей. Одного разу математик вирішив віддячити Канті, який перебував у стані депресії й творчого виснаження, і наполіг, щоб той купив книгу Артура Кестлера «Тринадцяте коліно». На перших сторінках цієї книги була карта Хазарії зі столицею Самандар. До ранку книга Кестлера була прочитана, а в уяві Канти починав творитися його власний роман - «Вчитель історії».

Канта Ібрагімов двічі номінувався на Нобелівську премію з літератури за романи «Дитячий світ» (у 2010 р.) та «Аврора» (у 2012 р.). «Якби великі політики, які віддають накази бомбардувати цілі країни, прочитали «Дитячий світ», то багатьох кривавих подій можна було б уникнути», - високо оцінив твір Канат Ібрагімова прес-секретар Президента Чеченської Республіки Саїд-Магомед Ісараев, також присутній на зустрічі. Роман «Аврора» письменник назвав «сміливим твором, за який довелося не раз отримати по голові». Світове визнання, переконаний Канта, прийшло до нього саме завдяки «актуальності, сміливості та гостроті» його творів. «Я ніколи не писав замовних матеріалів, хоча від деяких пропозицій було дуже важко відмовитися», - зізнається письменник. Не зважаючи на те, що романи Канти перекладені німецькою, англійською, в’єтнамською та іншими мовами, в російських книгарнях майже неможливо знайти примірника його творів. А все тому, вважає прозаїк, що в РФ «література перетворилася у бізнес, широко продають лише всесвітньо розкручені бренди». Натомість література, переконаний Канта, «не може розвиватися самостійно, а лише одночасно з суспільством».

Канта Ібрагімов чимало часу провів за кордоном, спостерігаючи тамтешню літературну культуру. В Європі, наприклад, щоб письменнику заробляти на хліб пером, необхідно спочатку написати 2-3 вартісних твори, які б викликали загальний інтерес. Після цього держава може взяти такого митця «під своє крило» й забезпечити йому достойні умови праці. Такі процеси починаються в Росії лише зараз, тому, вважає Канта, письменство – справа невдячна. Однак радить при цьому не звертати з творчого шляху, а наполегливо працювати на письменницькій ниві: «Якщо ви хочете чогось досягти, цим треба займатися хоча б 30 хвилин кожен день».

Насамкінець зустрічі Канта Ібрагімов презентував свою нову книжку «Петро Захаров» і подарував декілька примірників Інституту філології та «Деміївській» бібліотеці Голосіївського району.

Лейтмотивом творчої зустрічі стала фраза, виголошена на завершення одним із її організаторів: «Література – це зброя, яка не вбиває, а дарує естетичну насолоду і віру в те, що через неї можна примирити цілі народи».

Текст: Анна Мукан,
Фото: Валерій Попов