«Для мене цікавіше писати роман, а не ставити крапку»

Його називають найуспішнішим українським письменником сучасності й водночас ганять за російськомовність творів. Його знає і любить чи не кожен український читач, проте Європа стала основним книжковим ринком для його романів. Він пише переважно психологічну прозу, але найбільше любить працювати з дітьми… Він – Андрій Курков.

Разом із першим днем весни до творчої майстерні Інституту філології завітав Андрій Курков – прозаїк, ім’я якого асоціюється з міфічною перспективністю письменницького фаху. Гість розповів про своє зовсім «не успішне» входження в літературу. Вирішивши у 13 років стати письменником, («бо вони не ходять на роботу»), Андрій Курков почав наполегливо здійснювати свій задум. Рукописи перших романів прозаїка-початківця відразу отримали схвальні відгуки «радянського» андеграунду, проте на офіційне визнання годі було й сподіватися. Гумор, пародія, гостре слівце – цього було достатньо, щоб жодне видавництво не друкувало письменника. 1987 року з’явився шанс. Спілка письменників запропонувала Куркову написати «нормальні» оповідання з гарантією друку в «Молоді». Умова була дотримана, згадує пан Андрій, проте видання творів так і не відбулося. Причиною став ультиматум молодої редакторки Спілки, яка за «пропуск» оповідань до друку зажадала одруження з письменником (була можливість отримати квартиру більшого метражу). Сьогодні Андрій Курков згадує ті події з вдячністю долі: «Слава Богу, що я не став радянським письменником».

Оскільки шлях у літературу для Андрія Куркова був закритий, а жити за щось треба було, він подався у сценаристи. Якось режисер Леонід Горовець відзначив надзвичайну візуальність прози Куркова й запропонував молодому письменнику спробувати себе в кіномистецтві. Спроба виявилася настільки вдалою, що протягом 7 років (1990-97) Андрій Курков написав сценарії до 8 фільмів. Паралельно він активно писав романи, розсилаючи в українські та англомовні видавництва скріншоти своїх творів.
Першим надрукованим твором став роман «Не приведи меня в Кенгаракс» (1991). Письменник видав його за свій кошт. Проте світове визнання Андрію Куркову приніс «Пикник на льду» (1997). «У 1997 році я став професійним письменником і практично зав’язав з кіно», - розповідає Курков. «Пикник на льду» переклали 35 мовами. Український письменник потрапив до списку бестселерів у Німеччині, Англії, Франції. На питання, як вдається писати романи, які цікавлять всю Європу, Андрій Курков відповідає: «Треба вміти вигадати історію, яку можна розповісти за 10 хвилин і щоб всім було цікаво. А ще – я маю бути сам здивований історією, яку пишу».

Створюючи роман, розповідає Андрій Курков, він весь час живе в паралельному світі – рік, півтора, два. «Тому для мене цікавіше писати роман, а не ставити крапку. Бо потім ти не маєш права повернутися в нього», - зітхає письменник.
Натхнення писати дитячі книжки прийшло до Андрія Куркова в одеській в’язниці. Там він охороняв зеків. «На казках, - каже письменник, - я відпочиваю від серйозної прози. Вони завжди короткі й закінчуються хепі-ендом». Одну таку казкову історію Андрій Курков придумав разом із дітьми зі школи в Шріланці. Школярі зробили героєм казки – крокодила, а головною проблемою - втрату єдиного золотого зуба тварини. Такий несподіваний вибір образів став зрозумілий письменнику, коли той побачив на вулицях Шріланки безліч людей з єдиним золотим зубом. «Таким чином соціум починає створювати історію».

Андрій Курков часто ділиться своїми творчими надбаннями з читачами у facebook, таким чином апробовуючи їх. Письменник дуже цінує цей вид спілкування: «Це як дихати одночасно з тим, хто так само сидить перед монітором в Аргентині і одразу реагує на твій меседж. Адже письменнику потрібен не лише стимул, а й миттєва реакція. Це момент діалогу. Без нього не виникає почуття, що ти пишеш для когось».

Щодо проблем українського книгодрукування Андрій Курков вважає, що «наш ринок не відформатований під сучасну українську прозу». На думку письменника, ситуацію змінили б 2-3 нові прозаїки, які змогли б прикувати до себе увагу всієї України за 1-2 роки. Крім того, сьогодні літературі не вистачає українського позитивного героя: всі спроби створити такого «закінчуються образом мачо (як у Шкляра). Але мачо, на жаль, думає не головою».

На всі закиди щодо антипатріотичної російськомовності творів Андрія Куркова письменник відповідає коротко: «Є поняття рідної мови – в ній ти почуваєшся комфортно і вповні використовуєш її можливості. Чужою мовою хорошого твору не напишеш. Тобі буде тісно в ній».

Насамкінець Андрій Курков розповів про свої найближчі плани – дописати у серпні новий роман і презентувати його на книжковому форумі у Львові. Прощаючись зі слухачами, письменник виголосив характерну для «чорного оптиміста» (як він себе називає) фразу: «Все буде добре, тільки не скоро».

Текст: Анна Мукан,
Фото: Валерій Попов