Вшанування пам’яті Лесі Українки в Інституті філології

«З часу Шевченкового "Поховайте та вставайте" Україна не чула такого сильного, гарячого і поетичного слова. Мимоволі думаєш, що ця хвора, слабка дівчина чи не єдиний мужчина на всю новочасну соборну Україну», – писав Іван Франко про Ларису Петрівну Косач. Мужність, успадковану від матері, слово як зброю, прометеївський дух – все це Леся Українка пронесла крізь своє життя і творчість. Завдяки європейському рівню письма кожен її твір виходить за рамки тогочасної літератури. Майже вся творчість тендітної жінки, особливо драматургія, є художнім дослідженням образу борця за свободу і справедливість – у різні часи, у різному середовищі. Моральність вибору, який має зробити особа – засаднича тема не лише творчості Лесі Українки, а й епіграф до її особистого життя.

25 лютого з нагоди 142 річниці з дня народження Лесі Українки в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка було вшановано її пам'ять моновиставою «В катакомбах», постановку якої здійснив Дніпропетровський академічний український музично-драматичний театр імені Т.Г. Шевченка.

Головний та єдиний актор вистави Вілен Головко у своїй інтерпретації драми Лесі Українки спробував розвінчати антитезу «раб – пан» як єдину можливу форму відносин між людьми. Викладачам і студентам Інституту філології випала нагода побачити провідного майстра сцени в іпостасях єпископа, християнина-патриція, старого раба, диякона, сестри Анціллодеї та інших представників християнської громади. Завдяки рефлексивній грі Вілена Головка глядачі ознайомилися не лише зі змістом драматичної поеми, а й відчули прометеївський дух образу раба-неофіта, який шукав відповідь на питання: «Ким народжується людина на світ – «рабом злиденним чи вільним, непідвладним, богорівним?».

Втілення героїчного духу особистості, «свіжий» погляд на християнське вчення, моральний вибір людини – ці й багато інших проблем драматичної поеми «В катакомбах» по-своєму геніально відкрив глядачам артист-виконавець Вілен Головко 25 лютого – у 142 річницю від дня народження Лариси Петрівни Косач.

Текст: Олександра Касьянова,
Фото: Валерій Попов