Схід і Захід: паперовий міст

1 березня в рамках курсу «Міжнародний досвід промоції культури» студенти четвертого курсу «Літературної творчости» зустрілися з Вереною Нолте – директоркою об’єднання «Kulturallmende» та організаторкою «Мосту із паперу», де обговорили вищезгаданий проєкт, а також те, як західнонімецькі письменники ставляться до своїх колег-східняків, яким досвідом Німеччина може поділитися з Україною та що саме хочуть провести в Мюнхені.

Проєкт «Міст із паперу» постав як культурний місток між Україною та Німеччиною. Пані Верена пригадала, що до знайомства з Оксаною Забужко вона не знала про існування української літератури, та наша письменниця показала їй, що українські книжки з’явилися не після 1990 року, а були завжди, хоча лише зараз на них звернули увагу.

Відомо, що проєкт запрошує як німецьких, так і українських письменників, і, за словами пані Верени, з Німеччини вона намагається привозити письменників-вихідців зі Східної Європи, таких, яких можна було би назвати українськими. Як доказ, організаторка показує роман Наташи Водін «Вона родом із Маріуполя», що розповідає про матір письменниці, яку німці силою вивезли з міста у 1943 році.

Загалом у Німеччині українська література користується дедалі більшим попитом, особливо, та не дивовижно, Сергій Жадан. Твори наших авторів, як каже спікер, якісно відрізняються від місцевих книжок-одноденок, що кожного року з’являються і зникають на полицях книгарень. Наявність попиту і пропозиції на українські книжки має позитивний вплив на формування культурних мостів: «Важливо показати, що в нас є спільні точки дотику, що історія наших народів має як негативні, так і позитивні моменти, й сфокусуватися на останніх».

Особливої уваги пані Верена приділила темам роз’єднаности заходу і сходу та війни, які свого часу опрацьовувалися німецькими письменниками, а зараз притаманні українським автром. Відомо, що Берлінський мур упав 32 роки тому, проте всі хибно вважають, що дві частини країни тихо й мирно об’єдналися. Насправді сорокарічне розділення створило прірву між колишніми ФРН та НДР, що відчувається й нині. Як каже пані Верена: «Західні німецькі письменники зневажливо ставляться до східних побратимів, один із них навіть казав, що серед них почуває себе чужим». Те саме відчуває виходець зі Східної України на Заході та навпаки.

Стосовно війни пані Верена говорить, що «(Друга світова) війна – це тема, опрацьована німецькою літературою дуже давно», однак Україні, на жаль, цю тему доведеться переосмилювати зараз, і не лише нинішню війну на Сході, а й тодішню світову. «Зрештою, – каже вона, – для вирішення обох проблем (розбрату та війни) потрібен час. І не трохи, а цілі покоління».
Насамкінець пані Нолте розповіла про подальші плани організації. Відомо, що одна подія, яка змінила цілий світ, завадила провести «Міст із паперу» в Івано-Франківську та Криворівні, перевівши всю програму в онлайн. Проте організатори проєкту не полишають надії колись-таки «провести міст» зі Станіславом і відвідати разом із письменниками карпатське село.

Наразі пані Верена займається пошуком фінансування для проведення фестивалю української літератури в Мюнхені разом із місцевим театром. І хоч Німецький культурний фонд їй відмовив, пані Верена не втрачає надії організувати свято української культури в Німеччині, а ми сподіваємося колись побачити її у стінах нашого Жовтого корпусу.

Іван Прокопенко, студент 4 курсу, спеціальність "Літературна творчість"