Зустріч із Вікторією Михайловою

Сьогодні в рамках дисципліни «Міжнародний досвід у промоції літератури» студенти четвертого курсу «Літературної творчости» зустрілися з промоутеркою українською культури в Німеччині й організаторкою «ЛітМайданчика» й «Агенції культурного розвитку» Вікторією Михайловою. Спікерка розказала про досвід просування українських авторів за кордоном, читацькі уподобання німців, а також наповнення німецьких книгарень і книжкових супермаркетів.

Традиційно ми розпочали зі змін у вкраїнському книжковому ринку, здебільшого позитивних. Пані Михайлова пригадувала свої відвідини літературної школи ще до заснування агенції: «Я зустрічала людей, що пишуть у стіл, тому що не знають, куди надсилати власні творі, бо і журналів, і видавництв тоді було мало». Це наштовхнуло її на думку створити «ЛітМайданчик», щоб молодий письменник мав платформу, аби писати й отримувати відгуки.

Через деякий час пані Вікторія постановила укладати збірки малої прози на конкурсній основі й зіштовхнулася з тим, що тогочасний книжковий ринок зневажливо поставився до жанрової літератури (детективів, жахів, фентезі). Втім, із кожним роком ситуація змінювалася на краще. Зокрема, 2016 року «Баобаб та інші історії» Алли Дорош увійшов до довгого списку ВВС. Тоді ж пані Михайлова запросила її на перший промотур у Німеччині, який включав у себе виступ на франкфуртському книжковому ярмарку. Поступово жанрова література ставала «видимою» для видавців, а відтак і читачів.

По-справжньому німці й українці в Німеччині зацікавилися українською літературою після зустрічі із волонтерами АТО в Марбурзі. До того, казала пані Вікторія, із сучасних українських письменників знали й запрошували здебільшого лише С. Жадана, ю. Андруховича, А. Куркова й І. Карпу. Тоді ж у засновниці «Агенції…» з’явилася ідея влаштовувати Німеччиною промотури й для інших українських письменників, аби знайомити з ними німецького читача. Вдалим для організації став виступ ув університеті міста Гіссена на тему прикордонної літератури, після чого їх стали регулярно запрошувати інститути славістики, зосібна, один із найбільших заходів відбувся в університеті Франкфурта. І хоча під час карантину поїздки припинилися, «Агенція…» все ж презентувала другу книжку Ксенії Фукс «12 сезонів жінки», а потім – онлайн-презентацію в Мюнхені з письменницею про літературу під час пандемії в Україні.
\

У розділі питань і відповідей пані Михайлова розповіла про книжковий ринок Німеччини. На відміну від України, жанрова література тут складає половину книжок усього видавничого контенту. «Вважається, кожне місто повинно мати жанрового письменника, який пише про це місто, – а потім додала, – Тут набагато більше уваги приділяють жанровій літературі, але тут і більша конкуренція. Тому перший-ліпший детектив у книгарні, бо він один-єдиний, не куплять».

Пані Вікторія зазначила, що під час карантину німці почали більше читати. Хоча книгарні наразі зачинені до весни, жанрові книжки продаються в супермаркетах, існують й електронні книжки. Серед популярних німецьких авторів промоутерка назвала Юлі Це, Себастьяна Фітцека й Арно Штробеля.

Тенденції сучасної німецької літератури, крім популярної жанрової літератури, враховують роздуми на соціальну й екологічну тематику, а також на тему модерних стосунків, яким притаманні гострота або глибокий психологізм. Питання війни, яке нині активно описує вкраїнський автор, на думку пані Михайлової, німецький опрацював років двадцять-тридцять тому, тож незрозуміло, чи зможе така книжка знайти відгук у широкого читача. Для цього, сказала вона, треба буде або провести цікавий піар або запропонувати щось інновативне. Серед інших можливих перспективних тем пані Вікторія назвала стосунки між Україною та Німеччиною на побутовому рівні або зі спрямуванням на майбутнє.

Закінчили зустріч питанням про те, як відбувається сама промоція. Пані Михайлова зазначила, що наявність перекладу українського письменника ще не є фактом того, що його читатимуть. Найкращим місцем для презентації авторів є так звані літературні будинки. Вони надають майданчик для дискусії й мають постійну авдиторію, яку може зацікавити той чи той твір. Скільки за це має віддати письменник? Відповідь проста: йому треба лишень зробити візу, заплатити за квиток у Німеччину і потрапити до пані Вікторії.

Іван Прокопенко, студент IV курсу «літтворчості»