Книжковий ринок в Україні: виклики книговидавництва

На зустрічі з Іриною Батуревич, співзасновницею та координаторкою медіапроєкту про книжки «Читомо», говорили про різноманітні виклики книжкового ринку в Україні. Також визначали їх передумови та фактори впливу. Для глибшого розуміння проблеми порівнювали стан книговидавництва з іншими країнами.

“Основне завдання зараз у світі — це втримати читачів. Навіть не залучити нових”. Ірина Батуревич

10 лютого відбулася зустріч студентів Інституту філології з Іриною Батуревич. Вона — співзасновниця та координаторка медіапроєкту про книжки «Читомо», оглядачка книжкових ринків, редакторка, в минулому - викладачка Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Також очільниця аналітичного відділу Українського інституту книги.

З перших викликів назвали економічну кризу, яка впливає на всі сфери життя, в тому числі на спроможність українців купувати книжки та досі не подолану прірву між читачами та письменниками. Це ускладнює залучення українців до прочитання вітчизняних книжок. Причиною цьому є відсутність зв'язку між зазначеними групами. Також в українців відсутня мотивація. “Люди просто не розуміють, навіщо потрібно читати”, — зазначає пані Ірина. Тобто настрій аудиторії з приводу читання є одним із найбільших викликів для книжкового ринку.

В опитуванні Українського інституту книги люди зазначали, що у читанні є складнощі фізичного характеру. Тому видавці розвивають інші формати видання книг. Наприклад, аудіокниги. Сьогодні є багато розмов про те, що їх розвиток є навіть стрімкішим за розвиток електронних книжок. Відбувається приріст кількості аудіокнижок у 50% на рік, але не в Україні. Такий продукт не створюють бо, на жаль, в Україні відсутня споживацька культура.

Прикладом тому є некомерційний проєкт “Читомо”. За словами пані Ірини, люди не дуже часто роблять донейти. Вони не готові платити за подібні продукти, тим паче - за книги, а видавці бояться, що це може спричинити витік книг у вільний доступ. Тобто розвиватиметься так зване піратство. Відповідний закон України забороняє таку діяльність, але насправді контроль відсутній. Відслідковуванням появи книжок на піратських сайтах займаються наймані люди в окремих видавництвах, які можуть собі таке дозволити. Цим мала би займатися кіберполіція й усувати цю проблему на державному рівні, однак бачимо лише видимість роботи.

Під час дослідження Інституту книги у 2018 році виявилося, що є вельми вагома кореляція між рівнем життя, успіхом і читанням. Відповідно ті, хто задоволені своїм життям та достатньо заробляють, виявляють більший інтерес до читання. Показники 2020 року з продажу друкованих книжок у порівнянні з показниками 2018 року погіршилися. Тобто інтерес до читання падає. Критичність проблеми книговидавництва в Україні є помітною в порівнянні з обсягами книгодрукування в інших країнах.

За даними Українського інституту книги в Туреччині за рік видається 5 книг на одного читача, у Чехії та Словаччині - 3 книги, в Іспанії - 3,4, у Польщі - 2,4,а в Україні - лише 0,5. Зараз виділяють великі кошти на промоцію читання, але оскільки пропозиція не створюється, додається лише більше проблем. У такому випадку читачі почнуть завантажувати піратські книги або купувати російськомовну продукцію. Тому без попереднього розвитку книговидання не варто витрачати гроші на популяризацію самого читання.

Цікаво, що у світі під час карантину продаж книжок суттєво зріс. А в Україні ситуація зовсім не змінилася. Так сталося, бо пандемія викликала в українців стресовий стан. Відповідно роздуми про дозвілля та купівлю книг були (і залишаються) не в пріоритеті.

Ще одним із викликів є конкуренція з російськими видавництвами. Коли перед закордонним видавцем стане вибір між тим, продати право російському видавцеві чи українському, то він обере першого. Це обумовлено зацікавленістю російського видавця читацькими аудиторіями двох країн (України та Росії). Але більша проблема в тому, що російський видавець випускатиме книги тільки російською мовою, бо його цікавить український ринок збуту, а не видання книг українською мовою. Тому українським видавцям треба виборювати це право на переклад закордонних книжок та їх розповсюдження територією України. Це можливо завдяки відповідній репутації, треба зарекомендувати себе як хороших партнерів, бо на державному рівні врегулювання такої ситуації із закордонними видавництвами неможливо.

Через вище згадані причини видавці прагнуть зберегти ту аудиторію, яку вони вже мають, і таргетують свою продукцію відповідно до вподобань цієї групи людей. Так за чим майбутнє? На думку Ірини Батуревич, саме інтегральне читання керуватиме книговидавничим ринком. Воно пожвавлює збут, оскільки це не просто окрема книга, а продукт автора у якого вже є власний курс, канал, подкаст, сайт. Тобто виходу книги або серії книжок передує інша діяльність автора, яка готує свідомість людей до сприйняття нового продукту. Дар’я Кравченко, 2 курс, спеціальність "Українська мова і література та західноєвропейська мова"