Зустріч зі старшим колегою і таємниця «Зуми»

5 лютого студенти спеціальностей «Літературна творчість» та «Етнокультурологія» Інституту філології мали цікаву розмову з українським письменником, перекладачем, літературознавцем В'ячеславом Левицьким, випускником нашої спеціальності (2009) та аспірантури (2012), кандидатом філологічних наук. Онлайн-зустріч модерував професор Анатолій Ткаченко в рамках спецкурсів «Майстерня поезії», «Майстерня перекладу» та «Перекладацькі проєкти».

Гість почав із творчої розминки, запропонувавши студентам послухати два вірші й визначити, який із них сучасніший. Як виявилося, обидва, хоч і пронизані актуальними мотивами та прийомами, написані в 1970-х роках і належать представникам одного покоління, що формувались у різних умовах: полякові Адамові Загаєвському та білорусові Михасеві Стрєльцову. Так було наочно продемонстровано, що в нас вистачає шаблонів, які варто руйнувати.

Перекладач ознайомив студентів із виданням «“Бум-Бам-Літ”: антологія білоруської поетичної революції» (Київ: Люта Справа, 2021), яке уклав і спорядив післямовою. За словами гостя, це поколіннєвий проєкт, що зібрав переклади білоруських творів, здійснені сучасними молодими письменниками. Серед них, окрім В'ячеслава Левицького, Ігор Астапенко, Яніна Дияк, Дарина Гладун, Ярослав Гадзінський, Віктор Іщенко, Дмитро Лазуткін, Лесик Панасюк, Богуслав Поляк, Сергій Рубнікович, Ірина Сажинська, Юлія Стахівська, Олексій Шендрик, Павло Щириця. Передмову ж написав Сергій Жадан. Приємно було чути, що перекладачами цієї книжки стали й випускники нашого Інституту філології.

Далі поговорили про мистецький рух середини 1990-х – початку 2000-х – «Бум-Бам-Літ», що вирізнявся провокативністю, сміливими експериментами з текстом. Його перформанси епатували публіку (жбурляння сирого м’яса на сцені, поїдання ляльки письменника під пам’ятником Янці Купалі), однак привертали увагу до літератури. За словами В. Левицького, цього бракувало українській літературі 1990-х. Студенти й Анатолій Олександрович провели паралель із нашим «Бу-Ба-Бу». Пан В'ячеслав запевнив, що бумбамлітівці не знали про бубабістів, між ними немає конфліктів. Та й назву білоруси дібрали, серед іншого, у зв'язку зі звичною формою презентації своїх дійств (учасники руху полюбляли грюкати тазком перед виступами).

Пан В’ячеслав повідав про найбільш відомих і цікавих білоруських письменників. Згадав письменника й перекладача Ольгарда Бахаревича, поета й літературознавця Віктора Жибуля (він робить у Білорусі майже те саме, що наша Ярина Цимбал у межах проєкту «Наші 20-ті»), одного з батьків транслогізму Сержа Мінскевича. Наш гість іще з перших курсів університету захоплювався білоруською поезією. Наприклад, він не міг оминути збірку Андрія Хадановича «Листи з-під ковдри», яка була вперше опублікована в Україні саме тоді в перекладах Сергія Жадана, Максима Стріхи, Мар’яни Савки та інших яскравих авторів.

Наша зустріч мала не тільки теоретичний характер. В’ячеслав Левицький декламував велику кількість віршів. Наприклад, чи знаєте ви, що таке «Зума»? Ні, це не платформа «Zoom» у жіночій подобі, а «Муза навпаки» з твору Віктора Жибуля. Або можете уявити вченого в черзі за пивом? Вірш із однойменною назвою також належить панові Віктору. Однак наш гість потішив аудиторію ще й прочитанням власної поезії на злобу дня: «прощання з правописом», «Супрематичний краєвид», «Тисячі кутюр’є» (про карантин).

Однією з тем розмови стала українсько-білоруська взаємодія. З огляду на це згадали про письменника й перекладача Володимира Короткевича. В'ячеслав Левицький дуже шанує його творчість, переконував нас у тому, що так про Київ не писав жоден українець (черепахи, що мешкали на Печерську; помаранчеві хвилі Дніпра тощо). Саме це його захоплення, матеріалізоване в пошуку нових матеріалів, спогадів про письменника було відзначене премією «Экслібрыс» імені Володимира Короткевича, від опозиційної Спілки білоруських письменників наприкінці 2020 року. На думку перекладача, поетичний стиль Короткевича часом вельми подібний до «почерку» сучасного українського письменника Дмитра Лазуткіна.

Розповідаючи про секрети перекладацької праці, пан В'ячеслав дав цінні поради молодшим колегам. Він упевнений, що важливо любити письменників, яких перекладаєш, а ще завжди «дорожити своїм середовищем» (насамперед ішлося про коло університетських знайомих і, звісно ж, унікальну атмосферу «Літературної творчості»). Ну, й одна з головних заповідей студента («Люби викладача свого») часом не завадить.

Особливо цінним для літтворців було почути про тонкощі перекладацього процесу. Гість наголосив, що для прекладу важливе суголосся зі світом перекладача. «Я тяжію до точності, – каже письменник, але підкреслює: – Точність нерідко полягає і в доборі еквівалентів, які пасують мовам, а також світосприйняттю й автора, й перекладача. Важливо враховувати таку відповідність у роботі з експериментальними текстами». Потрібно обирати такі еквіваленти, щоб вони пасували сприйняттю тієї чи іншої мови.

Це була тепла творча зустріч, пройнята гумором. Завершити хочу думкою, яку з ентузіазмом повторював В'ячеслав Левицький: у кожній літературі найцікавішими є молоді автори, тому майбутнє – саме за ними, і в діалогах між літературами теж!

Ілона Михніцька