Секрети прямого ефіру від Ярини Скуратівської

3 листопада 2020 року засідання «ЗМовників» перетворилося на студію радіоефіру. Адже гостем лінгвістичного клубу була Ярина Скуратівська. Вона – журналістка за покликанням, а за фахом – філологиня. Своїм прикладом реалізації продемонструвала, що філолог може з легкістю стати радіожурналістом. «Журналістика – це ремесло, а не професія. І такої думки дотримуються в Європі. У цьому є раціо. Філолог має певну базу знань, тому опанувати ремесло журналістики йому нескладно», – зауважує радіоведуча. Вона обрала радіо, бо ведучий може працювати замість картинки, він створює певне уявлення в аудиторії. Радіо, для Ярини Скуратівської, є найпромовистішим засобом комунікації. За 20 років радіожурналістики пані Ярина пройшлась стежками історичних, науково-популярних, психологічних, книжкових та літературно-музичних напрямків різних програм на різних радіостанціях («Відлуння», історична, «Знаю, як», перша програма психологічної підтримки, «Третій», «Культ особи», ток-шоу, «На свіжу голову» ранкове шоу). На сьогодні веде мовну програму-гру «Чорним по білому» на першому каналі Українського радіо та контраверсійне ток-шоу «Стерео» на радіо «Промінь».

Під час засідання «ЗМовників» Ярина Скуратівська відверто поділилася з учасниками клубу своїми думками та прийомами. Професіоналізм майстрині радіоефіру відчувався вже з перших хвилин зустрічі – заповнені паузи, інтонація і поставлений голос. Почали розмову з першого ефіру, до якого Ярина 2 роки писала тексти програм про літературу. «Мій перший ефір був про художника. Було страшно. Але й зараз із 20-річним досвідом буває страх. Це нормально для людини», – говорить ведуча. «Радіоведучий конструює аудиторію. Цільова аудиторія – те коло, яке ми хочемо бачити. Для кожної програми передбачаються свої слухачі. Але бачити одразу усіх 5 тисяч слухачів, як наприклад, на Українському радіо не хочеться», – сміється Ярина. – Є цікава категорія слухачів, яких на радіо називають "хроніками". Це постійні, часто невдоволені слухачі, або ті, хто бере участь у всіляких розіграшах. Коли "хронік" з’являються в ефірі, то інколи даєш знак редактору і він вимикає звук», – розповідає Ярина Скуратівська, що відбувається за лаштунками прямих ефірів. За ріожурналістську практику були у пані Ярини й конфузи в ефірах. Доводилося інколи розмовляти з «собою розумною» про економіку, бо гість не прийшов чи спізнювався. А бувало, що приходиш і немає настрою. Тоді «одягаєш» усмішку і вперед. «Голос передає твій емоційний стан, тому хочеш-не-хочеш, а усміхаєшся. Усмішка є одним із професійних прийомів ведучих. Завдяки їй змінюється голос, тому можна приховати душевні переживання», – зауважує радіоведуча.

На думку Ярини Скуратівської, найважчими є програми філологічного спрямування. Ведучий не має права помилятися, бо його одразу виправить прискіплива аудиторія. На такі програми важко запросити гостя, зокрема доктора наук. Бо він боїться помилитися. «Радіоведучий, як і гість, є звичайними людьми, які можуть робити помилки. У всіх чомусь складається уявлення про ідеальний ефір. Але насправді треба полюбити свої помилки. І тоді страх зникає», – каже Ярина.

Кожен ведучий має свої артикуляційні вправи перед ефіром. Наприклад, Ярина читає скоромовки. Хтось співає. Існують загальні рекомендації щодо підготовки до ефіру. Так, не радять пити чай з лимоном, каву, газовані напої, адже це впливає на голос. Однак Ярина Скуратівська наголошує, що підхід має бути індивідуальний. Так, на її голос чай з лимоном не впливає, а от кава ще й як.
На питання студентів «Як прийняти свій голос?», майстриня радіоефіру відповіла: «Це питання фізіології і акустики. Кожен чує свій голос з середини. Коли ми записуємо наше мовлення, то чуємо себе інакше. От саме у записі і є наш реальний голос. Прийняти його – питання звички».

На «ЗМовниках» Ярина Скуратівська поділилася рецептами підготовки цікавих програм: «Коли тобі цікаво те, що ти підготував, то цікаво й аудиторії». А на питання «Як говорити в ефірі правильно?» радіоведуча відповіла: «Все просто. Береш газету і читаєш її вголос з урахуванням розділових знаків, інтонації. Найлегше тим, хто ходив у музичну школу. Але загалом моя порада – говорити і говорити».

Отже, Ярина Скуратівська є одним із прикладів можливої реалізації філологів. Учасники лінгвістичного клубу «ЗМовники» дякують гості за поради і відверту розмову. Думаємо, що хтось із майбутніх філологів, надихнувшись розмовою з Яриною Скуратівською, змінить написання текстів чи їх редагування на мікрофон і радіохвилі. До наступних зустрічах на «ЗМовниках».

Олександра Касьянова

Категорії: