«Людина творить своє життя»

До 75-річчя від дня народження Василя Стуса на сцені Київського університету імені Тараса Шевченка відбулася літературно-музична вистава «Стусове коло»

«Входження Василя Стуса в українську літературу почалося набагато пізніше реального часу написання його творів – з 1989 – року перепоховання його, Юрія Литвина та Олекси Тихого на Байковому цвинтарі. Тоді на вулицях Києва піднялися жовто-блакитні та червоно-чорні стяги і за це вже нічого не було. Відбувалося прощання зі страхами, приниженнями та образами» – розпочав вечір пам’яті Василя Стуса його син – український письменник, літературознавець і редактор Дмитро Стус. Батькові болі й мрії, страждання й надії Дмитро Васильович проніс крізь все життя: він розповів про складнощі видання збірок поета, про тернистий біографічний і літературний шляхи свого родителя й духовного наставника. Так, дивитися на особистість Василя Стуса можна з двох боків – героїчного (він змінив уявлення про образ українця) й естетичного. Саме на другому погляді наполягає Дмитро Васильович – коли акцент ставиться на творчості письменника, її вічних цінностях і універсальних темах.

По-новому прочитати мученицьку долю поета, показати його розраду та розпуку, почути голос його ліричної душі та здригнутися від крицевого погляду на катів – було складною, але виправданою метою літературно-музичного проекту «Стусове коло». Після 4 років «мовчання» легендарна вистава знову зібрала аншлаг – в Актовій залі Університету глядачі стояли у проходах. Її режисер Сергій Проскурня і головні «актори» – Дмитро Стус, Роман Семисал і сестри Тельнюк – створили унікальну містерію, в основі якої – п’ять кіл життя поета: «коло дитинства», «коло поезії», «коло любові», «коло самотності» та «коло смерті». «Батько вірив, що людина творить своє життя», тому вибір саме такої долі був свідомим, хоча й надскладним через вою пререченість, переконаний Дмитро Стус. Промовисті світлини з дитинства, молодості й табірної зрілості письменника, проектовані на великий екран, справили враження документів епохи, а пісні сетер Тельнюк на слова Василя Стуса зринули ніби з глибин зболеної, проте відкритої до людей душі поета.

Драматичних музичних емоцій вечору надав також виступ Сергія Мороза – першого інтерпретатора віршів Василя Стуса. Барду вдалося оживити вогненну й ліричну водночас поезію письменника, яку багато хто вважає «прозовою», непісенною через «залізність» строф.

Серед інших гостей вечора слово брали директор Інституту філології проф. Григорій Семенюк, перший заступник Міністра культури і туризму України Тимофій Кохан, український поет, перекладач, дійсний член НАНУ Борис Олійник і Посол Азербайджанської Республіки в Україні Ейнулла Ядулла оглу Мадатлі.

Цьогорічний велелюдний вечір пам’яті Василя Стуса вкотре засвідчив актуальність і незнищенність цінностей, які проповідував у своїй творчості поет – будь-що залишатися Людиною, не йти на компроміси з собою і завжди чинити по совісті. Таке життя не зможе подолати навіть смерть…

…Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.

Текст: Анна Мукан,
Фото: Валерій Попов