«Лідерами мають бути люди, народжені в центрі України»

27 листопада в Мистецькій залі Інституту філології відбулася зустріч з академіком, Головою наглядової ради КНУ імені Тараса Шевченка Володимиром Литвином. «Зв’язок пана Володимира з Шевченковим університетом, його Alma Mater, ніколи не переривався. У стінах Жовтого корпусу він отримав диплом випускника історичного факультету, а згодом захистив кандидатську. Звідси почався його шлях викладача, державника і політика», – зазначила модератор зустрічі професор Оксана Сліпушко. Сам почесний гість зізнався, що «побував у кожному виші України, виступав у багатьох університетах світу», але завжди «притягальним центром» для нього був саме Університет Тараса Шевченка. «Для мене він – як намолений храм», – наголосив академік.

Володимир Михайлович презентував філологам свої праці з історії України, зокрема й найновішу книжку – «Президенти. Політичне лідерство: світові реалії, українська практика» (2019). Проте розмова вийшла далеко за межі змісту видання. Пропонуємо найцікавіші міркування історика з приводу гуманітарної науки, політичного лідерства і шляхів подальшого розвитку України:

«Я прихильник посиленої уваги до освіти, зокрема, до підвищення ролі соціо-гуманітарних наук. Ми стоїмо на порозі створення штучного інтелекту. Проте він не повинен перемогти людину! Для цього треба нарощувати і підвищувати якість викладання природничих наук. Водночас значну увагу слід звернути на розвиток соціо-гуманітарного простору, щоб не загубити те людське, що становить нашу суть»

«У нашій історії всіх лідерів, які були на Олімпі влади, заливали бетоном. Усі президенти піддавалися тотальній критиці»

«Мене приваблює проблема лідерства. Адже за кожним фактом історії стоїть людина – політик, керівник, лідер. У нас історія була знебарвлена і знеособлена. Ця ситуація нагадує мені вулицю під час комендантської години. Прізвища людей вилучалися з історії, адже більшість із них ставала ворогами народу»

«У книжці “Президенти...” для мене важливо було дати відповіді на запитання, чи закономірно лідери нашої країни виокремилися з-поміж інших і стали тим, ким вони є. Бо абсолютна більшість людей в молодості мають приблизно однаковий потенціал. Але тільки одиниці зможуть пробитися на вершину – наукову, освітянську, бізнесову, політичну. До 35 років людина ще живе надіями і прагненнями, потім вона пристосовується до умов, які її оточують. То чому ж окремі люди випадають із цієї закономірності? Що спонукає їх діяти інакше?»

«По-перше, у житті є елемент випадковості. Значення має також місце народження, середовище виховання, соціальне становище, освіта. Це ті стержні, реперні позиції людини, на які вона спирається у державно-політичній діяльності. І ось тут є закономірності. Більшість світових і радянських лідерів народжені не в столиці. Також переважна більшість керманичів країн виховувалися в неповних сім’ях. Звідси висновок – сирота чи напівсирота набагато більше боїться загубитися в житті й докладає максимум зусиль, щоб уникнути такої долі»

«Я читаю всі доступні мемуари світових лідерів і співставляю їх з пострадянськими й українськими. У мене складається враження, що ми живемо з ними у двох різних світах. Наприклад, спогади Буша-молодшого написані дуже просто і по-дитячому щиро, бо американці як думають, так і говорять. А наші політики думають одне, говорять інше, а роблять – третє»

«Україна вичерпала ресурс свого розвитку на тому ґрунті, що був закладений у радянський період. Їй треба розвиватися на своїй власній основі. Що буде покладено в основу, мають вирішувати самі українці, а не перекладати відповідальність вибору на владу. За рахунок чого будемо розвивати країну далі? На основі землі? – Це найбільший злочин проти своєї країни. З давніх-давен Земля була епіцентром життя українців, навколо неї оберталася творчість усіх наших письменників. Вона не може бути предметом ринку як ресурс, що не відтворюється»

«Сьогодні стоїть завдання перезавантаження України, бо ризикуємо говорити про неї в минулому часі. Оскільки ми в геополітичному центрі Європи, нам, звісно, ніхто не дасть впасти. Нам просто дадуть милиці»

«Україна гарно скроєна, але погано зшита – настрої на Сході і Заході України завжди відрізнялися своєю радикальністю. У періоду стабільності вони не так помітні. Інша справа – під час війни» «Лідери мають бути людьми, народженими в центрі України. Лише центровики можуть знайти великий розумний компроміс»

«Україна буде, але якою – залежить від кожного з нас. На превеликий жаль, поки ми вчимося за підручниками з ідеями 1950-х рр., які беруть початок ще з 1850-х рр. Як це змінити? Треба зосередитися на майбутньому, а не аналізувати факти минулого»

«Я хотів би жити у XIX столітті, коли слово честі або й просто Слово щось важило»

Текст: Анна Мукан, фото Юлія Кузьменко

Категорії: