Його називають білоруським Жаданом: в Інституті філології відбулася зустріч із Андреєм Хадановічем

«Разбуры турмы муры!
Прагнеш свабоды — то бяры!
Мур хутка рухне, рухне, рухне -
I пахавае сьвет стары!»

Приспів пісні «Муры» лишився в пам’яті після зустрічі з Андреєм Хадановічем – білоруським поетом і перекладачем, членом Союзу білоруських письменників і Білоруського ПЕН-Центру. Андрей завітав до Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка на запрошення аспірантки Яніни Дияк та випускника В'ячеслава Левицького 20 листопада. Співав, виконував під гітару музичні й літературні кавери, зачитував власні поезії та переклади. На другу частину зустрічі встиг друг поета Олександр Ірванець, якому Андрей вручив знак почесного членства білоруського ПЕН-клубу.

За словами модератора Яніни, твори Хадановіча водночас іронічні й дорослі, у них сплелися насміхання й біль. Зокрема, біль за білоруську літературу, яка переживає складний час. Андрей узяв за епіграф однієї своєї поезії цитату Марії Мартисевич, сучасної білоруської поетеси: «Білоруські книги розповсюджуються, як марихуана». Мовну ситуацію Білорусі, однак, коментує історією свого друга. Той розповідав анекдот про лисичку, що прикидається мертвою для самозбереження. Подібно як білоруська література симулює смерть і… непогано живе! «Пацієнт скоріше живий, ніж мертвий», - робить висновок Андрей.

Чого не скажеш про літературознавство. Учасники зустрічі дізналися про білоруське «розстріляне відродження», яке поки так і не стало об’єктом ґрунтовних наукових досліджень на Батьківщині. «Можливо, зараз у Білорусі нащадки тих, хто знищував митців, живуть у будинках тих, кого було розстріляно», - каже Хадановіч. А тих, хто вижив, зламали; ними опанував страх і вони більше не поверталися до творчості. На шляху до відновлення справедливості Андрей разом із колегами-музикантами обрав 12 авторів, яких розстріляли, та об’єднав їхні твори в проекті «(Не)расстраляная паэзія». Колектив видав альбом, створив кожному поетові фейсбук-сторінку. Так репресовані митці виходять із забуття.

Сучасний літпроцес у Білорусі живе завдяки таким, як Андрей. Студенти-філологи та викладачі-літературознавці почули презентацію нової збірки поета «Школа трави». Тут – магія символів і чисел (60 текстів, об’єднані у 5 розділів по 12 творів). «Неначе 5 потягів», - порівнює автор. Чому трава стала центральним образом? Не лише через те, що поет із дружиною на заміській ділянці полюбляє косити траву й тішитися її аромату (проте, усміхаючись, цю причину Андрей теж назвав). Трава – це глибокий символ. Вона м’яка, гнучка, але незнищенна сила. Її скошують, закатують під асфальт – а вона проростає. Зрештою, як і творчість після періоду кризи, як і білоруська література на етапі занепаду. А ще трава – це природність і щирість. Хадановіч згадує слова когось із великих: «Що більше я пізнаю людей, то більше я люблю собак». «А тут – рослини», - додає гість.

Андрей зачитав кілька яскравих текстів із нової збірки, не оминув і попередньої своєї творчості. Аудиторія жваво сприйняла вірш «Беларускі мужчына». Цікава історія написання цієї іронічної поезії. Хадановіч створив її на замовлення Посла Швейцарії. Це один із найбільш «хуліганських» творів Андрея. Музикант Зьміцер Вайцюшкевіч створив музику на слова вірша. Також філологи почули від Хадановіча інші музичні твори – його переклади Леонарда Коена («Знакаміты сіні плашч»), Сержа Генсбура («Аквабаніст»-«Анахраніст»). На прохання Олександра Ірванця Андрей виконав «Муры». Пісня була кульмінацією заходу в Інституті філології, водночас знаковою у переддень свята Гідності та Свободи. Це переклад перекладу: польський співак Яцек Качмарський у 1979 році переклав твір із каталонської, а з польської білоруською твір адаптував Андрей Хадановіч.

Ось так на зустрічі з білоруським поетом радісний сміх чергувався із серйозними роздумами. На завершення Андрей підписав усім охочим свою «Школу трави» та подякував Яніні Дияк за запрошення в Київський університет. Чекаємо ще на гостину.

Текст Юлії Кузьменко. Фото Валерія Попова.