«Мова може бути суспільним клеєм»

Мова може об’єднувати, відбивати глибоку радіаційну атаку ворожої інформації. Ця думка доводиться у документальному фільмі «Соловей співає. Доки крила має». 19 листопада перегляд стрічки відбувся в актовій залі Інституту філології. Зустріч організували з ініціативи Оксани Оверчук та кафедри фольклористики. Філологи мали нагоду поспілкуватися з творцями фільму: продюсером, автором сценарію Лесею Воронюк, головним режисером Сергієм Кримським і режисером монтажу Сергієм Мартиновим. Також Громадська організація «Музичний батальйон» презентувала свої книги й диски з українськими піснями. Організатори заходу зазначають: подія непересічна, адже це перший в Україні фільм, присвячений найдорожчому, що має кожен народ, - мові.

Словом науки – доступно для кожного. У фільмі про давність і вагомість української говорять Павло Гриценко (Інститут української мови НАНУ), Віталій Корнієнко (Національний заповідник «Софія Київська»), Олександр Пономарів (Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка), Лариса Масенко (Києво-Могилянська академія), Юрій Шевчук (Колумбійський університет). Вони розвінчують безліч поширених і сьогодні міфів: «Какая разница, на каком языке?», «Мова не має значення», «Українською спілкувались лише в селах», «Української ніколи не було в Києві», «Суржик – не проблема, а засіб гумору», «Русифікації не було», «Мова не на часі». Такі вигадки постали додатковою зброєю – на ураження свідомості – із початком війни в 2014 році. На жаль, українські ЗМІ почасти ретранслювали ці міфи російської пропаганди.

Стрічку створювали впродовж 3 років. На самому початку роботи Леся Воронюк поділилася задумом із дорогим її серцю Олексієм Долею, вченим-фольклористом Інституту філології, отримала від нього підтримку. Олексієва історія лунає у фільмі, в епізоді про село Можняківку Луганської області (жителі розповідають, як у радянські часи відбувалася русифікація їхніх прізвищ).

У фільмі аналізують мовну ситуацію Білорусі та Ізраїлю. Білоруська має статус державної у своїй країні, однак вона вже на межі поступового зникнення, це лобіюється держполітикою. В Ізраїлі протилежна ситуація: євреї, довгий час не маючи власної держави, пам’ятали і плекали іврит, а з часу проголошення держави (1948 р.) розвинули мову, аби вона повноцінно функціонувала в усіх сферах. Режисер Сергій Кримський коментує проведену паралель з Україною: «Державу Ізраїль, яка має безліч проблем – політичних, військових тощо – об’єднує мова». Ми так само повинні знати, хто ми є, захищати нашу мову і культуру, переконаний Сергій. На події згадали військових, які грали у фільмі «Соловей співає. Доки крила має». У зйомках брали участь Костянтин Чабала, Вадим Тихунівський та Вадим Бойко. «Важливо було показати справжнє обличчя наших захисників», - заважує Леся Воронюк. Один з міфів-маніпуляцій: сьогодні певна частина військових на Сході спілкується російською. Творча група фільму сконтактувала з волонтерами, військовими, і ті пояснили таке явище. Російськомовність окремих солдат зумовлена звичкою, не є принциповою позицією. Кожен із них нині у процесі свідомої українізації. Інша річ, коли мирні мешканці принципово заявляють про свою російськомовність. Це наслідок імперського впливу і небезпека втратити самоідентифікацію.

Фільм викликав схвалення, подяки від студентів і викладачів, водночас дискусію про мовну ситуацію в Україні сьогодні. Викладач Інституту філології, перекладознавець Віталій Радчук спокійний за сталість україномовності: «Точку біфуркації вже перейдено». На думку Лесі Воронюк, мова може бути суспільним клеєм для нас. Автори зробили принциповий висновок під час роботи над фільмом: нація буде цілісною і триматиме опір загрозам, доки матиме маркери. Одним із таких для нас є українська мова. Державу без мови підкорити просто. І коли наступного разу ви почуєте провокативне «Какая разница, на каком языке?», просто згадайте, що кожен із загарбників, колонізуючи якусь державу, починає з удару по мові. Отже, різниця таки є. Мова має значення.

Текст Юлії Кузьменко. Фото Валерія Попова.