В Інституті філології відбувся круглий стіл з нагоди 90-річчя Дмитра Павличка

6 листопада в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відбувся круглий стіл з нагоди 90-річчя Дмитра Павличка. Захід організували професори Оксана Сліпушко та Надія Гаєвська за підтримки ректора Київського університету та директора Інституту філології. Вшанувати видатного українського поета, перекладача, державного і громадського діяча, вірного сина України прийшли понад 200 студентів і викладачів. А також – письменники, громадські та культурні діячі, науковці, учні столичних коледжів і шкіл.

Захід відкрив директор Інституту філології професор Григорій Семенюк. Він окреслив основні віхи творчого та громадсько-політичного шляху письменника. «Якщо найбільшим надбанням Дмитра Павличка є його книжки, то найважливішою подією в житті він вважає установчий з’їзд Народного Руху і проголошення незалежності України. Його діяльність – це боротьба за мову, націю, Українську державу», – сказав Григорій Семенюк. І згадав, що вагоме місце в становленні Дмитра Павличка належить Тарасу Шевченку. «Заповіт» Кобзаря ювіляр однаково палко декламував на шкільній лаві й з трибуни під час Революції Гідності та Євромайдану.

Від імені ректора Київського університету імені Тараса Шевченка Дмитра Павличка привітав проректор, професор Петро Бех. Він наголосив, що святкування ювілеїв українських класиків – це вияв пошани до їхнього творчого спадку.

«Сьогодні ми вшановуємо героя нації, апостола української історії, який поклав слово в фундамент нашої держави – Акт проголошення незалежності України, –сказав Юрій Щербак, голова Комітету з національної премії України імені Тараса Шевченка. Пан Юрій зазначив, що «не довгий вік, а висота ідей, сила правди, потужність таланту і нестримна енергія руху визначають людину. А довгий вік в поєднанні з високою від Бога активністю творять дивовижне явища, яким є Павличко». Колега по перу й щирий друг Дмитра Васильовича поставив ювіляра в один ряд з Вінстонтом Черчиллем, Іваном Павлом II, Андре Мальро, Сен-Жон Персом – геніями свого часу, які отримали світове визнання. «Павличка ніхто не кликав у політику. Він сам увірвався в неї як кульова блискавка, створивши з нуля українську дипломатію», – сказав Юрій Щербак. Він познайомився з Дмитром Васильовичем більше шісдесяти років тому. Обидва були свідками окупації Чехословаччини Радянським Союзом, разом мандрували Польщею, будували українську зовнішню політику, не підпорядковану московським інтересам, були учасниками трьох революцій в Україні.

«1964 року Дмитро Павличко прийшов у цей корпус на факультет журналістики і викликав фурор серед студентської молоді: таким було сприйняття його неймовірної поезії з шаленою енергією. Павличко яскраво присутній у всьому, за що береться», – згадав письменник, літературознавець, громадський діяч Михайло Слабошпицький. Він наголосив, що «історія життя Дмитра Павличка – це документ епохи Радянської України”.

Про свої враження від знайомства з Дмитром Павличком розповів поет Павло Мовчан. «Той, хто бачився з Павличком, залишається назавжди опромінений ним», – сказав пан Павло і додав, що ювіляр давно заслуговує на Нобелівську премію. Однак його геніальна творчість недостатньо перекладена й це велика ганьба для України. Павла Мовчана вражає «неймовірна відповідальність письменника»: «Поет знає мову Всесвіту і не втрачає постійний контакт з Богом. Поезія Павличка – це постійна вібрація нації, чутлива до всього». Дмитру Васильовичу немає потреби збуджувати різними методами своє тіло й свідомість для творчості, адже його душа – це постійна мембрана. Він не може замикатися і тікати в еліптичний світ. Його поезія щира та надзвичайно відверта.

Голова Спілки письменників України Михайло Сидоржевський також привітав ювіляра й наголосив, що ми досі не усвідомлюємо вагового значення присутності Дмитра Павличка в громадсько-політичному й культурному житті України. «Ріка забуття забирає багато політиків, але в пам’яті історії залишаються будителі духу, світочі, лідери національної еліти. Дмитро Павличко – один із них», – зауважив пан Михайло.

Про світоглядну й творчу спорідненість двох сподвижників української культури – Дмитра Павличка та Івана Франка – розмірковував директор Інституту НАН України академік Микола Жулинський. Він назвав дві константи в творчості й громадській діяльності Франка й Павличка – це нація та мова. «Місією Франка було творити з нації культурну систему. Весь творчий процес Дмитра Павличка – його поезія, переклади, літературознавчі розвідки – все це також спрямоване на те, щоб формувати націю в культурний організм», – сказав пан Микола.

Нетитулованим академіком назвав Дмитра Павличка членкор НАН України, професор Ростислав Радишевський. Він підготував доповідь «Дмитро Павличко – полоніст». Професор визнав ювіляра справжнім амбасадором по духу, а не лише за офіційним званням. Дмитро Павличко добився встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку у Варшаві й Юліушу Словацькому в Києві. А ще видатний письменник був причетний до відкриття в Кременці єдиного у світі літературно-меморіального музею польського поета. До речі, його завідувач Тамара Сеніна також приїхала вшанувати українського митця. Крім спогадів про робочі зустрічі з ювіляром, вона привезла подарунки – картину з виглядом Кременця й книжку з перекладами творів Юліуша Словацького.

Професор Львівського національного університету імені Івана Франка Ярослав Гарасим виголосив пересипану метафорами й афоризмами доповідь про творчість ювіляра - "Врожаї розораного серця: україніка Дмитра Павличка". У ній йшлося про громадсько-політичну лірику Дмитра Павличка, яка надихала й спонукала багатьох його однодумців до рішучих дій на благо своєї країни.

Дмитро Чистяк, доцент Київського університету, продекламував вірш ювіляра «Долиною туман тече…» у власному перекладі на французьку. Він також презентував видання цією мовою віршів Дмитра Павличка, яке вийшло за підтримки Станіслава Довгого. «Ваша творчість буде ширитися у франкомовних світах», – запевнив пан Дмитро.

Останнім слово взяв Дмитро Павличко. Він подякував організаторам і гостям круглого столу за теплу зустріч і дружні виступи. Поет зізнався, що досі пише вірші й один з останніх присвятив керівнику руху за незалежність Індії, основоположнику філософії ненасилля Махатмі Ґанді. Другого вересня світ відзначив 150 років від дня народження індійського політичного діяча. Дмитро Павличко в поезії веде духовний діалог зі східним мислителем, закликає останнього зупинити потоки крові, якими просякнута сучасна Україна. Також ювіляру імпонує ідея Ґанді про єдність народу в боротьбі з ворогом: «Якщо ми будемо почуватися самими собою, нас ніхто не переможе. Це головна наша оборона». Насамкінець Дмитро Васильович прочитав поезію «Намет» зі своєї збірки «Вірші з Майдану». Вона прозвучала свіжо й полум’яно, як і вся позачасова творчість велета духу, живого класика Дмитра Павличка. текст Анна Мукан, фото Валерій Попов, Юлія Кузьменко