«Російсько-українська війна стане в майбутньому частиною попкультури»

23 жовтня в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відбувся міжнародний круглий стіл на тему «Війни і конфлікти як проблема сучасної цивілізації – рефлексії та культурний контекст». Захід організував Інститут філології спільно з Зеленогурським університетом, Інститутом польської філології та Польсько-українським центром гуманітарних досліджень. Доповіді учасників мали міждисциплінарний характер і стосувалися рефлексій війни не лише в літературному дискурсі, а й у сферах віртуальної реальності, фотографії, театру, філософії, історії, психології.

«Не зважаючи на цивілізаційний поступ, ми маємо чимало гарячих точок на мапі світу. Війни входять у наш розум, проникають у культурний простір, стають його складовою», - відкрила круглий стіл Наталія Салтовська, доцент кафедри фольклористики Інституту філології. Рефлексії на воєнні події можемо спостерігати щонайменше у трьох площинах. Це народна творчість, авторська літературна інтерпретація та меморат – особливий тип нарації, те, що фіксує пам’ять учасників і очевидців бойових дій.

Виступ Богдана Троха, доктора габілітованого, професора Зеленогурського університету, стосувався трансформації значення карткових і відеоігр, створених за мотивами російсько-української війни. «Настільна гра вже не є просто розвагою. Як би не парадоксально це звучало, сьогодні гра розкриває очі гравця на реальність, спонукає мислити, шукати причинно-наслідкові зв’язки в подіях», - переконаний науковець. Доповідач для прикладу взяв три гри, пов’язані з подіями Євромайдану, Революції Гідності та окупації Донецька. Відео і карткові продукти розроблені в Польщі та Бельгії. Основний посил розробників ігр – незаангажовано показати конфлікт двох ворогуючих сторін (Росії та України). У цих іграх немає переможців у традиційному сенсі. Наприклад, у кінці відеогри «Battle for Donetsk» (LuGosStudios) з’являються слова: «Гра закінчена. Ви виграли битву, але програли гру. Багато цивільних було вбито» (пер.з англ.). Такий продукт попкультури як карткові й відеоігри з площини розважальної переміщається у площину інформаційну. «Людина , яка грає у ці ігри, має обмежені знання про реальність, у якій живуть учасники протистоянь на екрані, але вона розуміє моральну сторону їхнього конфлікту», - переконаний Богдан Троха. Цей продукт розважальної індустрії має всі шанси розвінчати стереотипи щодо українців, які склалися у багатьох країнах завдяки заангажованій внутрішній політиці. Як приклад, професор Зеленогурського університету наводить твори Генрика Сенкевича про україно-польські протистояння. Сучасний світ приніс людству зміни не лише у веденні війни (гібридний вид). Трансформації зазнала й культурна сфера життя суспільства. Традиційні канали зв’язку з рецепієнтами потроху втрачають свою актуальність. Арсенал засобів впливу на аудиторію розширюється завдяки, зокрема, й іграм. Тому класична книга «Homo Ludens» (Людина, що гра’ться) Йогана Гейзинги сьогодні стає знову актуальною, а попкультура продукує нові способи пізнання дійсності нарівні з традиційними видами мистецтва. «Російсько-українська війна стане в майбутньому частиною попкультури», - підсумував Богдан Троха.

У доповіді Тетяни Рязанцевої , доктора філологічних наук, провідного наукового співробітника Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, йшлося про дискурс війни у поезії Олекси Стефановича. Науковець виокремила фактографічність і релігійність основними рисами мілітарної поезії діаспорного письменника. Патріотична тематика глибоко переплетена з релігійною через глибоко християнську свідомість автора, в якій Україна постає місцем спілкування Бога з людством в екстремальних ситуаціях.

Про циклічність часу й історію війн як вічної боротьби двох людських принципів – егоїзму та альтруїзму йшлося у доповіді Олени Поліщук, доктора філософських наук, професора Житомирського державного університету імені Івана Франка. «Коли прийде Армагеддон чи апокаліпсис, ми можемо його не помітити, бо в цей час будемо жити», - переконана науковець з огляду на те, що історія людства – це історія війн. Будь-яка війна спонукає людину повернутися до свого природнього начала, інстинкту завойовника. На заваді цьому стає таке цивілізаційне надбання, як альтруїзм, милосердя. Конфлікт цих двох принципів лежить в корені будь-якої боротьби й визначає її результат. На прикладі новели Олександра Довженка «Маки» Олена Поліщук проаналізувала одну з перших літературних спроб осмислити Другу світову війну в українській літературі.

Про літературу екстремального досвіду підготувала виступ Марина Рябченко, кандидат філологічних наук, співробітник Інституту філології. Доповідачка з початку війни на Сході України брала активну участь у волонтерському русі, допомагала реабілітації поранених воїнів. Тому тему війни вона досліджує не лише як філолог, а й як очевидець. Марина Рябченко аналізує твори чотирьох українських авторів, які перебували в російському полоні (Г.Афанасьєв, В.Макєєв, А.Бессараб, С.Захаров). Це художньо оброблені рефлексії особистого «табірного» досвіду чотирьох людей. Кожна з них є важливим документом доби в літературному сегменті.

Загалом у роботі круглого столу взяло участь понад двадцять науковців. Теми їхніх доповідей демонструють масштаб охоплення однієї із найбільших проблем сучасної цивілізації – війн і збройних конфліктів. Міждисциплінарний характер виступів свідчить про нагальність рефлексії історичних подій різними когнітивними способами.

Анна Мукан, фото Юлія Кузьменко