Українською, живо і сучасно – саме так має звучати дубляж

18 жовтня лінгвістичний клуб від кафедри української мови та прикладної лінгвістики та Оксани Мацько «ЗМовники» провів зустріч у актовій залі. Темою для обговорення стали особливості перекладу й дубляжу зарубіжного контенту. Розкрити тему, грунтуючись на власному досвіді, запросили Мирославу та Федора Сидоруків. Подружжя працює на студії дубляжу.

Мирослава – випускниця Інституту філології, китаїст, а Федір закінчив Інститут журналістики. Вона – редактор і менеджер на студії, він – перекладач. Подружжя вже давно займається дубляжем і переконане: те, що глядачі бачать на екрані – це результат співпраці й обговорення перекладача, редактора та замовника. Саме через кінострічки, серіали, популярні програми та мультфільми, вважають Сидоруки, треба поширювати українську мову, олітературнювати її, вводити забуті, але живі й влучні звороти. Кіноіндустрія, на їхню думку, законодавець мови. Оксана Мацько з усмішкою згадала, як 15-20 років тому ніхто не вірив, що Шварцнеґґер чи Бельмондо заговорять українською. Коли переклали серіал «Альф», навіть у російськомовному середовищі лунала фраза «Ой я лусну!». Отже, завдяки команді фахівців україномовним може стати будь-який кінопродукт. Щоправда, перші переклади писалися майже за словником Б. Грінченка (15-річні підлітки питали одне в одного, як здоров’я матінки тощо). Федір згадує, як прийшов у професію в 1992-93 рр. і одразу помітив ці труднощі. Англійську він знав добре: 6,5 років прожив у США, потім за обміном вчився у Вірджинії. Мирослава прийшла на студію пізніше.

Сидоруки розповіли про закулісся своєї справи. Перекладати стараються яскраво, обмеження хіба на лайливі слова. Команда дубляжу має свій «словничок-лайличок». Так, кожна студія живе за внутрішніми формалізованими правилами, часом доволі жорсткими. Один редактор не сприймає слова «авжеж», інший– слова «лише»… Федір виступає за простоту в мові, не любить складного й штучного. Мовлення героїв має бути живим, глядач не повинен зупинятися із запитанням: « Що це він щойно сказав?»

А за такою легкістю – кропітка праця. Одна година роботи – лише 4 хв фільму. Складно перекладати спецтермінологію (залучають спеціалістів з галузі), абревіатури, варваризми. Добре міркують над гумором: його непросто інтерпретувати, а інколи доводиться навіть створити з нічого. Мізкують і над грою слів, аби зберегти зміст і форму, щоб звучало не прісно. Інколи переклад дає підстави для заборони стрічки загалом (так було з першим «Зомбілендом» і пародією на «300 спартанців»). А яким словникам довіряти в роботі? Якісь уже застарілі, якісь наводять різну норму. Переважно Сидоруки користуються словниками на ресурсі https://r2u.org.ua/, виданнями за редакцією Жайворонка, Погрібного й Скляренка, 11-томним академічним словником.

Після перекладу – дубляж. Його слід відрізняти від озвучки (у ній чуємо оригінальну доріжку фоном, дубляж натомість передбачає прибирання іноземного тексту). Це теж складно, далеко не завжди епізод монтують вдало з першого разу. Озвучують відповідними голосами, залучають дітей і літніх людей. Зауважмо: актор у кадрі оригінального фільму рухається, натомість дублер перебуває при озвучці в закритому приміщенні, оточений трьома мікрофонами, не маючи змоги змінювати позу. Він має передати біг, і плач, і сміх, і жування чи ковтання – усе, що було в оригіналі. Текст не бубонять, а декламують, до того ж розкладають його точно в паузи. Актори уникають власного акценту, але мусять передати у кіно, коли там він є в героя.

Як бачимо, дубляж – багатоетапна, складна, проте дуже цікава справа. Кому, як не філологам, стати наступниками Сидоруків? Зустріч «ЗМовників» стане поштовхом для студентів: розвиваймося!

Юлія Кузьменко

Категорії: