«Малі голоси» прозвучали потужно

7 жовтня кафедра зарубіжної літератури провела міжнародний тематичний колоквіум «"Малі" голоси та їхня велика сила». Запорукою успіху стала плідна співпраця літературознавців-зарубіжників Інституту філології з колегами Університету імені Мішеля Монтеня м. Бордо (Франція).

«Ми приєдналися до розробки магістральної наукової теми французьких колег з наукової лабораторії культур та літератур англофонних країн, долучивши до неї практики інших національних літератур, а саме – тих, якими займаються наші дослідники», – зазначає завідувач кафедри зарубіжної літератури Лілія Мірошниченко. «Нам важливо й те, що тема гостро актуальна для сучасної України, котра перебуває у процесі виокремлення і зміцнення свого голосу в просторі світової культури – і зосібна літератури, та для якої національна самобутність водночас є органічною складовою західної культурної традиції».

Упродовж трьох сесій одноденного колоквіуму його учасники мали на меті подивитися на «мале» не як на об'єкт підпорядкування чи щось нижче або неповносиле, а, підваживши бінарну ієрархічну структуру, дослідити те, що в ньому є потужним, продуктивним і навіть таким, без чого «великому» вже не обійтися. Об’єктом зацікавленості стали ті випадки, коли «малий» голос постає автономним креативним простором, простором, який можна свідомо обирати. Виокремити й дослідити переваги «малих» голосів і, як наслідок, розширити визначення «малого» – на це були спрямовані зусилля промовців.

Пленарний доповідач Наталі Жаек розпочала роботу колоквіуму, презентувавши свою теорію дослідження «малих» голосів та її апропріацію на прикладі романів вікторіанця Чарльза Діккенса. Досвід деколонізації корінного населення Америки в сучасному кінематографі представив Ліонель Ларе. Американський контекст «малих» голосів став темою виступу й Наталії Жлуктенко, яка зосередилася на аналітиці роману Карен Теі Ямашіта «Тропік апельсина».

Фокусом дослідницької уваги Світлани Лущій (Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України) були українські письменники-емігранти І. Багряний, В. Барка та У. Самчук, котрі не маючи змоги повернутися в Україну, докладали зусиль, щоб їхній голос почули у світі. У 1950 рр. радянські спецслужби викупили весь наклад французького перекладу роману У. Самчука «Марія», аби світова громадськість не отримала інформацію по злочинний Голодомор. Утім згодом, у 1981 р., після публікації французького перекладу роману В. Барки «Жовтий князь» (видавництво “Gallimard”) про Голодомор в Україні та радянський геноцид на цих територіях заговорили літературні критики, історики, соціологи Франції. Про український голос Миколи Гоголя, який донині тривожить синкопами козацького бароко ностальгічно спраглий за імперією російський культурний простір, йшлося у виступі Тетяни Михед. Відстежуючи суголосся ізоморфних мотивів у поезії Ю. Клена, П. Тичини та Е. Паунда, Олександр Гон (Інститут міжнародних відносин, КНУ) продемонстрував, яким чином воно єднає і увиразнює специфіку парадигмального образу ґрунту.

Жанрологічний вимір «малих» голосів у промові Тетяни Бовсунівської постав крізь призму теорії анаморфози, тобто суми ідеологічних вимірів інтерпретації константної мнемонічної форми канонічного жанру, адже саме вона стала домінантою жанрового розвитку та причиною жанрового занепаду. Про нівелювання опозиції «секулярне»—«релігійне» у контексті теорії постсекулярності Ю. Габермаса йшлося у виступі Лілії Мірошниченко, яка представила свої міркування про постсекулярність у просторі літератури, звернувшись до романістики Дж. Барнса. Юліана Матасова говорила про важливість вивчення літератури в мультидисциплінарному вимірі, а зокрема зосередилась на результатах курсу з американської літературної традиції та рок-поезії, у якому було представлено роботу «малих» голосів американських авторок-виконавиць по відношенню до «великої» літератури.

У шведській літературі, в романі У. Бакмана «Моя бабуся просить їй вибачити», знаходимо цікаві приклади потужних дитячих голосів – і це продемонструвала Наталія Любарець. Олена Кобчінська розповіла про мистецький досвід Тагара Бен Джеллуна як практику озвучування Іншого.

Підсумовуючи зроблене, Наталі Жаек зазначила: «Ми дуже задоволені результатами колоквіуму. Нам було цікаво познайомитися з роботами українських науковців, дізнатися, як досліджують проблематику «малих» голосів тут. А ще нас зацікавила література української діаспори».

На думку Лілії Мірошниченко, науковий захід пройшов на високому фаховому рівні, це був діалог зацікавлених дослідників, інтелектуалів, які говорять однією мовою. Вона також наголосила, що принципово важливо, щоб такі наукові зв’язки і надалі будувалися на засадах взаємообміну, діалогу.