Алан Маршалл і австралійська література для дітей та юнацтва

Кафедра зарубіжної літератури Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка проводить цього року вже другу зустріч, присвячену дитячій літературі. У квітні говорили про дитячу літературу в цілому, обговорювали місце дитячої літератури у шкільному курсі «Зарубіжна література», торкалися окремих художніх творів та національних варіантів літератури, що увійшла у коло дитячого читання. 20 вересня 2019 року кафедра зарубіжної літератури продовжила цю тему, організувавши колоквіум «Алан Маршалл і австралійська література для дітей та юнацтва». Модерувала захід професор кафедри зарубіжної літератури Наталія Жлуктенко.

Австралія є загадкою. Вона вабить усіх своєю неординарністю та самобутністю. Про Австралію досі сперечаються науковці – чи це континент, а чи острів… Широкий загал все ще знає про неї не так уже й багато. Тому «дорожню карту» до цієї країни та його культури змалювала присутнім професор кафедри зарубіжної літератури Наталія Жлуктенко: згадала про її колоніальну історію, екологічні проблеми, що не завадили австралійцям побудувати на, здавалося б, безплідній землі розвинуту країну. Ця країна подарувала світові талановитих письменників, про походження яких багато хто навіть не здогадується. Колін Маккалоу, Алан Маршалл, Маркус Зузак, Грегорі Девід Робертс, Аллан Піз, Барбара Піз – усі вони австралійці! Твори дитячої та підліткової австралійської літератури включені до списку таких, що їх австралійці рекомендують для читання всім, кого цікавить Австралія, її природа та історія. Деякі з них включені також до шкільної програми зарубіжної літератури в Україні.

«Я вмію стрибати через калюжі» Алана Маршалла – автобіографічний твір. У характеристиці його пані Наталія Жлуктенко проводила паралелі із життя письменника та головного героя названого твору. Дитинство батька автора проминуло у сільській місцевості Австралії. «Уся його освіта, – пише Алан, – обмежилася кількома місяцями занять з вічно п'яним учителем… Почавши самостійне життя, батько мандрував дорогою від ферми до ферми, винаймаючись об'їжджати коней чи переганяти стада». Алан – єдиний син у родині – мав би продовжити батькову справу. Але у шестирічному віці він перехворів на поліомієліт, залишився інвалідом. Однак це не зламало дух хлопця.

Завдяки завзятості та наполегливості Маршалл по закінченні школи працював, хоча його довго не хотіли брати на роботу. Він був дрібним клерком, працював у галантерейному магазині, у ритуальному бюро, згодом його прийняли бухгалтером на взуттєву фабрику. Свій життєвий досвід та Австралію ХХ століття Алан Маршалл переносить на папір. У вільний час він писав репортажі про важке життя австралійських робітників у часи економічної кризи тридцятих років минулого століття. Писав він і художні твори, у першому романі змальовував роботу працівників взуттєвої фабрики. Сюжети цих творів не залишали читачів байдужими, тому на літературних конкурсах оповідання високо оцінювали, їм присуджували премії, але їх не публікували, адже видавці були впевнені, що для читачів вони будуть нецікавими.

У роки Другої світової війни Алан Маршалл багато їздив країною, зустрічався з солдатами, які воювали в Європі. Ці зустрічі кореспондента на милицях з військовими відображені в книзі нарисів письменника «Це мій народ», яка й відкрила двері Маршаллу у світ письменницької праці. Алан Маршалл розпрощався з бухгалтерією і почав лише писати та мандрувати. Він об'їздив малодосліджені території півострова Арнемленд, тропічні північні райони Австралії. Знайомився з аборигенами, вивчав їхню мову, побут і звичаї; записував легенди та перекази. За це отримав від корінних жителів прізвисько Гуравілла – творець історій. Ці історії у літературній обробці автора склали книжку «Люди прадавніх часів». Алан Маршалл побував також у багатьох європейських державах, колишньому СРСР. Маршалл бував і в Україні, де протягом 1958–1976 pp. були опубліковані деякі його твори. Окремі твори Маршалла переклали М. Пінчевський та О. Гавура.

Алан із повісті «Я вмію стрибати через калюжі» і справжній Маршалл вчать читача важливих життєвих мудростей: діяти самотужки; боротися із перепонами; бути суспільно активним і головне – стати справжньою людиною, яка вміє любити, робити добро і бути щирою. Ведучи «дорожню карту» життя Алана Маршалла та його героїв, Наталія Жлуктенко наголошує, що Алан Маршалл писав для усіх дітей, а не лише для дітей з обмеженими можливостями. Своїм життям та історіями про людей, яких він любив, прозаїк демонструє, що світ такий, яким ми його сприймаємо.

Продовжуючи розмову про австралійську дитячу літературу та про світосприйняття Алана Маршалла, наступною виступила Ольга Гавура, член Національної спілки журналістів України, перекладач прози А.Маршалла українською, а також випускниця КНУ імені Тараса Шевченка. Пані Ольга розповіла про казку-повість «Шепіт на вітрі» та незабутню зустріч із її автором Аланом Маршаллом: «В далекому 1974 році я зустрілася з видатним австралійським письменником Аланом Маршаллом у нього вдома у Мельбурні. Відомий кінорежисер Володимир Довгань, письменник і сценарист Йосип Герасимов і я, в ролі перекладача, під час перебування в Австралії були запрошені Товариством дружби Австралії – СРСР відвідати письменника на його прохання. Алан Маршалл не оминув нагоди зустрітися з діячами культури країни, де він бував, де друкувалися його книжки, і де його радо зустрічали і високо цінували як письменника і як непересічну особистість. – розповідає Ольга Гавура. – І от уявіть! Зайшовши в кабінет автора, я побачила Алана Маршалла у коричневих штанях, в яскравій оранжевій сорочці із жовтою хустинкою на шиї, – і він посміхався. Моє перше враження від нього ще до початку розмови – „сонячна людина“, яку неможливо забути. Він мені подарував книжку із дарчим написом – «Від симпатичного принца 72 років». Це був роман „Шепіт на вітрі“…». Подаровану книжку Ольга Гавура не одразу почала перекладати. Хоча Алан Маршалл ще при зустрічі сказав їй, що мріє, аби український читач познайомився із цим твором, у якому поєднано австралійський та європейський фольклор. Спочатку пані Ольга переклала «дорослу» новелу Алана Маршалла «Четверо у святкових костюмах», яку опублікував журнал «Всесвіт» у 1986 році. А український переклад пані Ольги казки «Шепіт на вітрі» Алана Маршалла широке коло читачів побачило у 1990 році. Казка вийшла окремою книжкою у видавництві «Веселка» накладом 65 тис. примірників, і на той час це був перший переклад твору на теренах СРСР. Наклад швидко розійшовся, хоча жодної реклами не було. Це була мрія Алана Маршалла, яку Ольга Гавура здійснила, хоча сам автор не побачив її, бо помер раніше – 1984 року.

Розповідаючи про «Шепіт на вітрі» Ольга Гавура, ще раз підкреслила що Алан робив своїх героїв сильними, аби вони не поступалися труднощам. Він щедро наділяв героїв такими якостями, як любов до ближнього, доброта, щирість, здатність бачити прекрасне й дивуватися навколишньому світові. «Алан Маршалл любив дітей. В розмові з нами в ту пам’ятну зустріч (на квартирі у Мельбурні) у відповідь на запитання про риси характеру, притаманні письменникові, Алан відповів: „Важливо бут максимально щирим, не вбивати в собі почуттів, зберігати в собі гостроту радісного світосприйняття, адже дитина – це людина з широко відкритими очима”», – сказала пані Ольга.

Екзотичний, незвичний для дитини, бодай, і дорослого, світ далекої заокеанської країни – Австралії є тлом, на якому розгортається на перший погляд традиційний сюжет «Шепоту» – хлопчик шукає Прекрасну принцесу, і, долаючи труднощі, сам стає Прекрасним Принцем. Екзотичне тло викликає у читача мотивацію до пізнання географії, історії, культури, природи Австралії, і таким чином формує інтелект, розширює кругозір, що є надзвичайно важливим для дитини. Пригоди Пітера (головного героя казкової повісті) та його нових друзів тримають дитину в стані очікування, й хвилювання. Книжка викликає інтерес не тільки в дітей, а й у дорослих – батьків, педагогів, психологів, зауважує перекладачка і наводить фразу австралійських літературних критиків: «алегорія твору змусить замислитися дорослих». На підтвердження цієї фрази пані Ольга аналізує один фрагмент з тексту повісті. «Надзвичайно цікавим є розділ казки „Трава-пастка”. Ця частина найбільш напружена і спершу справляє на читача гнітюче враження. Трава-пастка росте на дикій рівнині, яку ні героям казки, ні маленьким читачам не можна оминути. „Усі діти на світі мають пройти крізь неї, щоб стати дорослими. Тим, у кого мудрі батьки, це вдасться легко, але для більшості дітей – то складне випробування,” – пояснює Пітеру добра помічниця – кенгуру Сіра Шкурка „Трава-пастка обплітає дітей і тягне їх до землі; тим, хто хапає її, вона закривавлює пальці, діти, падаючи, збивають собі колінця. Шрами, які вона залишає на їхніх ногах, ніколи не гояться. До того ж вона весь час шепоче. В її шепоті вгадуються слова, які діти чують від своїх батьків: ти ледачий, ти егоїст, ти брехун; слухайся, корися, будь таким, як інші; розправ плечі, не будь невігласом; ти повинен більше вчитися, менше бавитися”». За словами Ольги Гавури, у цьому фрагменті автор акцентує на тому, що вік для дітей від 7 до 14 років є складним і батьки повинні допомогти своїм дітям входити у дорослість. «Це основна мета виховання дітей, які в цьому віці, пізнаючи світ, постійно наражаються на небезпеку. Без чуйності, уваги, любові батьків їм не побороти „траву-пастку”».

Пані Ольга вбачає тут актуальну в усі часи проблему стандартизації дітей. Ми віддаємо дітей у школу і їх навчають читати, писати, але поряд із цим виникають непоодинокі випадки булінгу, цькування, суїцидальної поведінки серед дітей. Тому автор на сторінках твору закликає поважати «інакшість» кожного, чути один одного. Також у творі порушено проблему толерантності до представників нацменшин, що неабияк актуально й для України, де окрім корінного населення співіснують понад 100 національностей. «Автралійська повість-казка спрямовує читачів шукати рушійну силу людської досконалості – її Величність Доброту, яка є визначальною в пошуках бажаного щастя. „Шепіт на вітрі” Алана Маршалла – суто автралійська казка, але мудрість письменника робить її уселюдською».

Насамкінець свого виступу перекладачка Ольга Гавура повідомила, що цьогоріч – у 2019 році виповнюється 35 років від дня смерті Алана Маршалла і 50 років від першої публікації казки «Шепіт на вітрі» в Австралії. Тому вона звернулася у видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» із ідеєю вшанувати пам'ять талановитого австралійського письменника перевиданням унікальної повісті-казки «Шепіт на вітрі» Алана Маршала. Проект підтримало Посольство Австралії в Україні, вже розпочалися перемовини про передачу авторських прав.

«Алан Маршалл вплинув на дитячу та підліткову австралійську літературу та на її розвиток», – продовжила бесіду модераторка Наталія Жлуктенко. За словами пані Наталії, «маршалівську енергію» зустрічаємо у творах іншого австралійського письменника – Айвена Саутхолла, який молодший за Алана приблизно на 10 років. «Сам Саутхолл казав, що Маршалл вплинув на його особистісне і літературне становлення. Прозаїк починав писати для дорослих, що відчувається і в його творах для дітей. Його повість „Джош” розповідає про становлення підлітка. Тут немає чарівного світу, як у Маршалла, але є подорож у провінційне містечко, у яку відправляється головний герой – Джош. Він відкриває собі інший мікросвіт, у якому йому доводиться бути не „маршалівським принцем”, а просто лицарем, якому потрібно прожити 4 дні у стані загроз і часто небезпечних пригод. Він мусить пройти випробування, наприклад, навчитися плавати. В історії Джоша ми бачимо звичні для дорослої літератури елементи – момент вибору, переоцінку себе, зміну внутрішньої програми…», – зауважує Наталія Жлуктенко. В іншому творі Айвена Саутолла – «17 хвилин», написаному на основі військового досвіду автора, знову зустрічаємо історію підлітка, що свідчить, за словами пані Наталії, що в прозі Айвена Саутхолла «енергія Маршалла» відчутно резонує з наступною доповіддю та загальним напрямом колоквіуму.

Далі розмову продовжила доцент кафедри зарубіжної літератури Наталія Любарець. Вона виступила із доповіддю «Австралієць, якого читає весь світ. Маркус Зузак і його роман „Крадійка книжок”».

«Сучасний австралієць Маркус Зузак стає близьким українським підліткам. Сьогодні із його книжкою „Крадійка книжок” школярі знайомляться в 11-ому класі. Цей роман увійшов у шкільну програму лише цьогоріч, однак уже є критичні та методичні напрацювання для вчителів України, які можна знайти у часописі «Зарубіжна література у школах України»», – розповідає Наталія Любарець. Роман „Крадійка книжок” отримав визнання у багатьох країнах світу: його перекладено понад 40 мовами світу, твір здобув 8 літературних нагород. „Крадійка книжок” була успішно екранізована у 2013 році (режисер – Браян Персиваль), фільм навіть номінували на «Оскар». То у чому полягає унікальність автора, який зумів полонити серця майже всього світу, а також і роману, який понад 230 тижнів перебував у топі бестселерів The New York та Times Amazon.com?

Відповідаючи на це запитання, пані Наталія зупинилася на особистості письменника. Маркус Зузак – людтна різностороння та обдарована (викладач, письменник, серфінгіст, батько). Ювілейне видання роману було доповнене авторськими коментарями, малюнками, копіями чернеток та робочих метеріалів, що дозволяють зазирнути у творчу кухню письменника. Автор ділиться із читачами своїми переживаннями, щодо обрання оповідача твору, розповідає, як довго працював на книгою і як навчився приймати і долати власну прокрастинацію, як довго працював на деякими образами твору (наприклад, Смерть, Макс Ванденбурґ), а інші одразу бачив цілісними (як то, Руді Штайнер). «Ця книга провокативна, однак її основна ідея полягає у тому, що саме книга як атрефакт культури здатна рятувати людей від морального занепаду, а також може вберегти від смерті. Вже з перших сторінок читач знайомиться із оповідачем – Смертю. Унікально. Підліток бачить Смерть. Смерть – він. Образ такого незвичного оповідача наділений людськими якостями. Він стомлюється від своєї роботи. Хоче відпочинку, – аналізує Наталія Любарець. – Тло роману теж незвичне, як для дитячого і підліткового читання – Друга світова війна, Голокосту. Та й сама Лізель (головна героїня книжки) привертає увагу в першу чергу тим, що не вміє читати у свої майже десять років. Її першою книжкою, абеткою за якою дівчинка навчиться складати літери у слова, стає довідник гробаря. Усе це майстерно поєднано та продумано до найдрібніших деталей. Вражає те, що Маркус Зузак уводить у підлітковий роман усі стихії, які можуть поглинути Слово. Лізель краде книжки з крижаної води, землі, вогню і навіть з повітря, коли залазить у кімнату-бібліотеку через прочинене вікно». За словами пані Наталії, на відміну від творів Алана Маршалла, у книжці Маркуса Зузака немає австралійських реалій. А сама Лізель Мемінґер мало схожа на німецьку дівчинку, яка говорить англійською. Маркус Зузак болісно переймався питанням автентичності образу і навіть жартував, що його Лізель Мемінґер – то дівчинка з Австралії, яка опинилася в Мюнхені. Прикметно, що батьки Маркуса Зузака були емігрантами з Європи.

Коли твір входить у шкільну програму, то з’являються підручникові статті про нього, розробляються завдання. Наталія Любарець ділилася із присутніми власним досвідом розробки компетентнісних завдань до вивчення цього твору в 11 класі: «Перше запитання, яке варто включати у перелік тих, що пропонуються одинадцятикласникам, – яку конотацію несе слово крадійка/викрадачка? Чи можуть такі слова мати позитивні конотації? Адже насправді Лізель є тією, хто не просто краде книжки, вона повертає попередньо викрадене Слово, яке прагнуть знищити фашисти, вона ніби викрадає його назад», – коментує науковиця. Важливість образу Слова Маркус Зузак прописує на усіх рівнях твору. Відтак майстерність письменника вражає, адже йому вдається у підлітковому романі порушити надзвичайно важливі і далеко не дитячі проблеми. Унікальність роману й у незвичній формі написання. Маркус Зузак пише «книгу про книгу у книзі» (за Наталією Любарець). Ось цим і виправдана усесвітня зацікавленість цим твором. Насамкінець своєї доповіді пані Наталія висловила радість від того, що ця книжка доступна українському читачеві завдяки перекладу Наталії Гоїн, а також висловила сподівання, що нещодавній твір письменника «Глиняний міст» (2018) також знайде свій шлях до вітчизняної аудиторії.

Насамкінець зустрічі модератор колоквіуму Наталія Жлуктенко подякувала усім присутнім за таку наукову панель, де відбуваються обговорення цікавих та актуальних літературознавчих тем, що дозволяє розвиватися як науковцям, так і студентам, які в результаті забажають досліджувати та перекладати не тільки малознану австралійську літературу, а й іншу, що сприятиме розвитку українців у цілому.

Текст підготували: Наталія Жлуктенко, Олександра Касьянова, Наталія Любарець

Фото: Валерія Попова, відділ зв’язків з громадськістю Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка