Круглий стіл «Вони пишуть для дітей»

24 квітня в мистецькій залі Інституту філології з ініціативи кафедри зарубіжної літератури відбувся незвичайний круглий стіл. Дорослі говорили про особливу літературу – для дітей. Метою цієї бесіди не було дати відповідь на запитання: дитяча література – це та, яку створюють діти чи та, яка створена для дітей? Писати дітям почесно, відповідально, творчо. Дитячі письменники несуть особливу місію. Студентам і науковцям було цікаво дізнатися, як змінювалося таке письменство та образ дитини в західноєвропейській літературі. Почули шістьох лекторів.

Професор кафедри зарубіжної літератури ІФ Наталія Жлуктенко спробувала дати дорожню карту: для чого ж пишуть для дітей? Відповідь шукала, спираючись на англомовні тексти. Згадала письменницю Едіт Несбіт, яку читав ще Оскар Уайльд. Вона перша в історії англійської літератури модерна дитяча письменниця. Мала нелегку долю: рано осиротіла, рано вийшла заміж і почала доросле життя. Едіт хотіла спілкуватися з дітьми через творчість. У своїх казках Несбіт учить дітей спиратися на власний досвід, шукати чудеса у повсякденні. У творах присутня апеляція на фольклор, спрямування на уяву дитини. Герої Несбіт сподіваються на диво навіть у карколомних ситуаціях. У сучасні роки англійська дитяча література змінює ракурс, фокус і спосіб концентрації буденного і незвичайного.
Важливо з малого віку розвивати історичну пам’ять людини. Наталія Жлуктенко наводить твір Гілларі МакКей «Війна жайворонків», у якому діти наближаються до проблем 100-річної давнини – Першої світової війни. Інший приклад із теми – «Мурашник» Тоні Роз. Складні теми складно порушувати, але дітям важливо навчитися розуміти якісь речі вже зараз. Так, дві книги про пам’ять Only One of Me – листи від імені матері та батька – написані жінкою, яка знала, що от-от помре від раку, хотіла передати свою любов у цих історіях. У книжках для підлітків уже можна побачити проблему екзистенційної нудоти від життя. Приклад: книга «Дістати до зірок» Мухаммада Хана. Професор Жлуктенко продемонструвала студентам розробки занять за названими творами, адже важливо розширювати простір, контекст і тематику дитячих творів.

Далі виступала з доповіддю доцент кафедри зарубіжної літератури Інституту філології Наталія Любарець . Вона почала свій виступ із зачитування кінцівки повісті «Вінні Пух і всі-всі-всі» Алана Александра Мілна. Там, якщо пригадаємо, Кристофер Робін звертається до друга-ведмедика й говорить, що більше не зможе не робити нічого. Але хоче бути певним: його друг все одно зрозуміє Кристофера й буде поряд. Зміна в житті Робіна очевидна: хлопчик іде до школи. Наталія Олексіївна порушує питання: чи є місце в школі для дитячої літератури, яка дещо належить до «робіння нічого», бо сприймається дитиною як розвага? Міністерство освіти і науки складає програму так, аби прилучити учнів до кращих здобутків світової літератури, розвинути гуманістичний світогляд й естетичні смаки, а також свідомість громадянина України як частини світу. Важливо сформувати мотивацію, виховати спраглу до читання особистість. Нова шкільна програма світової літератури має на меті наблизити твори до дітей, їхніх вікових і психологічних особливостей. Перевага – в осучасненні курсу. Література відтепер допомагатиме готуватися до складного дорослого життя, адже пам’ятаймо: вона – частина соціалізації дитини. Наталія Любарець коротко проаналізувала добірку текстів для вивчення школярами 5-9 класів. У хронології літпроцес починають пояснювати із 8 класу, доти діти читають твори за жанрово-тематичними блоками. У 5 класі головна місія літератури – залюбити дітей у сам процес читання, зацікавити. Учні знайомляться з казками народів світу; також включені тематичні блоки «людина і природа», «світ дитинства», «сила творчої уяви», «сучасна література в колі добрих друзів». У 6 класі долучаються пригода і фантастика. У 7-му – історичне вивчення літературного процесу як спроба накреслити епохи, і вже з 8-го – часовий розвиток літератури. На початку 8 класу діти ознайомлюються з релігійними текстами: Ведами, Біблією, Кораном. Далі ж традиційно й звично для літературознавця: античність, Середньовіччя, Відродження, Бароко й класицизм, література ХХ-ХХІ ст. В останній акцентують на пошуках людиною себе й свого високого польоту. 9 клас розповідає ще й про Просвітництво, Романтизм, Реалізм. Для дітей обрані класичні світові шедеври, однак упорядники програми не забувають при тому про інтереси й запити юного читача. Є шлях до розширення переліку!

Наступною виступала Наталя Білик , доцент кафедри зарубіжної літератури ІФ. Вона по-новому відрила всім відомий пригодницький роман «Острів скарбів» Роберта Луїса Стівенсона. Принагідно згадала стереотип щодо пригодницької дитячої літератури загалом, до якої помилково зараховують «Пригоди Робінзона Крузо» Даніеля Дефо та «Мандри Гулівера» Джонатана Свіфта (до того ж, неповну версію останнього). Будучи фаховими філологами, варто й «Острів скарбів» аналізувати глибше. Роман цікавий як тим, хто щойно навчився читати, так і викладачам вищої школи. З одного боку, він написаний для дітей, показує наївне світовідчуття героя із його враженнями від нового досвіду. З іншого боку, бачимо роздвоєність людини, добра і зла. Проте, за словами Наталі Білик, «Острів скарбів» повністю реалізувався як позитивний первень. Головний герой тут соціально й психологічно здоровий, але нема його розвитку, на наших очах він не дорослішає. Радше тут зображена гра, де все не по-справжньому. Роберт Луїс почав цей твір, власне, також із гри. Його пасинок попросив намалювати Стівенсона щось цікаве. Той намалював вигадливу мапу, яку перетворив пізніше в цілу історію. Уперше її надрукували на сторінках дитячого журналу. Твір написаний як морський роман. Має багато літературних алюзій. Стівенсон у романі орієнтується на пізнього Чарльза Діккенса. У Діккенсових творах уперше в західноєвропейській літературі з’являються діти з їхнім становленням, хоча ця література в цілому була спрямована на дорослих. «Острів скарбів» живе для широкої аудиторії, інтерпретується в мультфільмах та кіноадаптаціях. Хоча в таких ілюстраціях, як правило, розробляється саме дитячий рівень роману, а всі складнощі та двозначності лишаються все ж на сторінках книги.

Після Наталі Білик слово взяла доцент кафедри зарубіжної літератури ІФ Юліана Матасова. Вона розповіла про мистецьке перекодування підліткового тексту, а саме – про мюзикл The Light Princess (2013), написаний піаністкою Торі Еймос та автором лібрето Семюелом Едемсоном. Прем’єра побачила світ у Королівському Національному театрі Великобританії, у Лондоні. Мюзикл – продукт поп-культури, що прагне продемонструвати важливі питання суспільства. Автори від початку роботи над виставою говорили, що хочуть відповісти на сучасні виклики. Текст лібрето має літературну основу – однойменну казку шотландця Джорджа Макдональда «Невагома принцеса» (1864). Героїня історії не може ходити по землі, не має гравітації та не здатна плакати. Вона рано втратила матір і має жорстокого батька, який хоче силоміць видати її заміж. Батько з дитинства не приймав дочку, адже вона не така, як усі. Щоб «розчаклуватися», принцеса має заплакати. Король побачив вихід у заміжжі й материнстві, яке принесе турботи й змусить зреагувати на реальність, а отже, можливість жити в цій реальності. До того ж Алтея (ця принцеса) не вкорінена в життя (невагома). Вона почувається чужою, зокрема й через ставлення батька. Принцеса сумнівається, а чи любить він її узагалі? Тим часом дівчина закохується в принца, який теж втратив матір, тож має схожу дитячу травму. Вони бачаться на чарівному озері, де Алтея ненадовго може здобувати гравітацію. Одна трапевтична ніч – і розлука. Однак принц урятує принцесу та її країну від загибелі шляхом самопожертви. І дівчина врешті заплаче й зцілиться. Бачимо в казці цілу низку порушених проблем: це й домашнє насилля, і непорозуміння з батьками, вчинки проти батькової настанови. Також – відчуття людини як чужої в своєму середовищі, не закоріненої; несприйняття реального світу. Зрештою, тут і сучасні проблеми: віртуальний інтернет-світ передається через розрив із реальністю героїні, а назва «невагома» і пісня до коханого Алтеї «Він любить легеньких дівчат» - натяк на проблеми анорексії та булімії в підлітків. Насамкінець, історія принцеси вказує на нав’язаний стереотип передчасного дорослішання дівчинки, коли вона ще до цього не готова.

Наступну тему презентувала викладач кафедри англійської філології та перекладу Інституту філології Київського університету імені Бориса Грінченка Вікторія Тростогон. Вікторія Михайлівна познайомила аудиторію із англомовним світом Скандинавії та шведською літературою від Леннарта Хелльсинґа до Стіни Віршєн. Дослідниця відкрила світ шведської дитячої поезії. Вона наголошує, що в шведській літературі доби Романтизму актуалізується саме поняття літератури для дітей. 1834-42 рр. вийшла збірка «Шведські пісні минувшини», це твори ще з 16 ст., спрямовані на дидактичність, релігійність, цнотливість,тобто доволі стереотипні з погляду сучасності. Романтизм також приніс збірку шведських дитячих пісень та віршів 1886 року та «Шведську дитячу книжку» 1886-87 рр., де вже з’являються загадки, лічилки, приказки. У доповіді було згадано збірку поета та ілюстратора Г.Гамільтона «Дітям та онукам (1925). Шведська дитяча поезія сучасності – це збірки Леннарта Хелльсинґа «От і знов тваринки» та «Допитливий у ковпаку», що не тільки естетично виховують юних читачів, а й можуть дати аргументи проти псевдонауки. Збірка поетеси-ілюстратора Стіни Віршєн «Ти. Вірші для новонароджених» створена для дітей 0-3 років. Дитині від народження читають ніжні слова. Мати переконує, що мріяла про немовля. Основна думка, що обрамляє збірку – мама завжди залишиться мамою та не покине дитини. Це новий погляд на поезію для дітей, виховання в художньому слові з перших днів.

І заключною на круглому столі була промова асистента кафедри германської філології та перекладу Оксани Дутки. Вона стосувалася дитячої літератури Швеції як рушія суспільного прогресу. Оксана Дмитрівна розповіла, як і коли дитячу літературу почали сприймати серйозно, досліджувати; як змінювався образ дитини в ній. Її то розглядали демонічною (бо незбагненною), то обожествляли (адже вона безгрішна). Дитину також бачили колонізованою, адже вона повсякчас – під впливом дорослих. Перша дитяча книга в Швеції – перекладна. Це «Чудове дзеркало молодої панни» Конрада Порта (1591). Друге видання – про пристойну поведінку юних вельмож Еразма Роттердамського (1592). Як бачимо, перші книжки були зорієнтовані на представників вищих верстов суспільства. У 17 ст. книга – уже рідкісне явище. У Швеції виникає не більше 40 перекладів. У 18 ст. Просвітництво витісняє релігійні мотиви, книга популяризується. Для дітей основним жанром стає байка, що має виховну функцію. 1766 р. з’явилася перша дитяча газета Швеції. 1842 ухвалюють закон про обов’язкову середню освіту серед населення. І в цей період дитяча книга ще більш поширюється. У добу Романтизму активно перекладають казки братів Грімм, виникає поштовх для дослідження шведського фольклору. Згодом на літературну арену виходять жінки-письменниці. Наведімо приклад казки «Дивовижна подорож Нільса з дикими гусьми» Сельми Лагерлеф (1907). Задум книги був спершу як підручника з географії, адже Нільс мандрує Швецією. Історія була розкритикована сучасниками як революційна в педагогіці. Загалом межа 19-20 ст. вважається першим «золотим віком» шведської дитячої літератури, адже в цей час діти стають цікавою аудиторією з комерційної точки зору. Другий золотий вік настає по закінченню Другої світової війни. Відбувається зміна й осучаснення дитячої літератури, до дитячих письменників ставляться серйозніше, а твори спрямовуються на розвиток дитини. У 1960-х у Європі розвивається фемінізм, як наслідок – нові традиції щодо книг для дівчат і хлопчиків. Багато гострих проблем порушує в своїх творчості Астрід Ліндгрен. Повість письменниці «Брати левине серце» говорить про хвороби й смертність серед дітей, водночас – про людяність і жертовність, на яку здатна любляча дитина. У книжках про Пеппі Довгупанчоху Астрід звертає увагу на сильний образ вольової дівчинки, разом із тим на сирітство й заборону тілесних покарань для дітей. Саме завдяки діяльності Ліндгрен у Швеції заборонили фізичні покарання. 1979 року країна стала першою, де була ухвалена заборона про насилля над дітьми як у школі, так і вдома.

Ось такою змістовною і натхненною була середа для філологічного кола. Студенти й викладачі мали змогу обговорити певні питання, що виникли під час круглого столу, а також роздивитися експозицію дитячих книг, яку встановили для заходу в мистецькій залі ІФ.

Юлія Кузьменко