Фольклор - стратегічний ресурс нації

18 квітня з ініціативи Міністерства культури України та КНУ імені Тараса Шевченка, зокрема Інституту філології та кафедри фольклористики і центру фольклору та етнографії відбулася міжнародна конференція «Фольклор – стратегічний ресурс нації» (12-ті фольклористичні читання, присвячені професору Лідії Дунаєвській). Модератором конференції була заслужена артистка України Анжеліка Рудницька.

Генетична пам'ять, яку має кожен українець усередині, рятувала наших дідів у «сибірах», в концтаборах, і сьогодні рятує наших захисників на сході. Саме вона є зброєю, тим, що повертає нас до нас самих. Цю генетичну пам'ять ми черпаємо з фольклору. Збереження фольклору тої чи іншої нації, як влучно зауважив на конференції в Інституті філології міністр культури України Євген Нищук, – збереження себе. «Той народ, який дбає про самобутність, свою ідентифікацію через традицію фольклору, його розмаїття, дбає про себе, свою державу. Через фольклор ми пізнаємо свою сутність, свій характер. Як дізнатися про те, які витоки твого роду? Через слово, музику, пісню, вбрання, їжу ... Саме це дає тобі розуміння звідки ти пішов, а також те, як йти вперед». Упродовж тривалого часу українці жили за «чужим сценарієм». Майже 30 років, а той більше, переважна більшість із нас втрачала себе. Годі. Майдан та Революція Гідності сколихнули націю. Дали поштовх до того, щоби пізнавати себе, повернутися до розуміння автентичності фольклорних традицій, які містять національну ідентичність, самоідентичність, НАШУ ДУШУ. Роками ми жили із «підміненою душею» (російським контентом), із тими деформованими традиціями, які існували для прикриття, аби не підбурити народ. Вбиралися у підмінену російську колористику, вчили чужу хореографію, співали «музичне сміття». Стратегічно. Ворог вже давно оцінив нас, наш потужний ресурс нації. Відтепер ми врешті-решт це зрозуміли. У цьому контексті говорив на науковому зібранні доктор філологічних наук, професор і декан факультету ЛНУ імені Івана Франка Святослав Пилипчук. Розповідаючи про позицію Івана Франка, зокрема про його розуміння фольклору як державотворчого чинника, науковець закцентував, що фольклор – національна ретрансляція, яка реагує на усі суспільні зрухи, яка не вичерпується, а живе і збагачується навіть пропри намагання змінити її. У цьому ключі також виступили на пленарному засіданні наукових читань Микола Княжицький, народний депутат України, голова Комітету з питань культури і духовності та Петро Бех, проректор КНУ імені Тараса Шевченка, професор. У своїх вітальних словах вони наголосили, що відтепер ми не маємо права зійти зі шляху самовідновлення, адже фольклор є стратегічним ресурсом нації, який у руках молоді. На цьому закцентувала й завідувач кафедри фольклористики Інституту філології доктор філологічних наук, професор Олена Івановська. Олена Петрівна закликала колег виховувати молодих фольклористів задля збереження нашої українськості, нашого серця та істинності. Адже завдяки фольклористам не заростає стежка держави. Зауважимо, що фольклористів готують лише два заклади вищої освіти в Україні – КНУ імені Тараса Шевченка та ЛНУ імені Івана Франка. Апелюючи до сказаного, виступив доктор гуманітарних наук, професор, декан факультету соціальних і гуманітарних наук Клайпедського університету (Литва) Рімантас Балсис. Професор розповів про різні шляхи розвитку етнології та фольклористики у Литві, наголосивши, що інтеграцією литовської культури держава не займається. А фахівців з етнокультурології не готують у країні. Водночас такий саморух загрожує зникненню етнології не тільки у Литві, а й Європі у цілому. Відповідно це загрожує деформації національних кодів. Як не допустити цього? Марія Пилипчак, член спілки композиторів України, дала відповідь – потрібно виховувати дітей на власній спадщині. Етномузиколог сказала, що має змінитися дошкільне та шкільне виховання, зокрема маємо впровадити в систему освіти музичні практикуми. Адже хороший народний спів – це шлях пізнання предків, пізнання своєї крові та самого себе. Не тільки спів, а й мова є складником національної ідентичності. Про це доповідала кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології Людмила Кравченко. Мовознавець розпочала виступ зі слів Тараса Шевченка – «Я на сторожі коло їх. Поставлю слово…»; Лесі Українки – «Слово, моя ти єдиная зброє…»; Оксани Пахльовської про те, що культура – людська суть. Без національної ідентичності ми ніде не потрібні. Культура без мови не може існувати… Наведені слова є свідченням того, що у всі часи поставало питання національної безпеки. Це питання є актуальним і нині, особливо у часи війни. Ми маємо не тільки охороняти кордони країни, а й оберігати мову, культуру, які є потужною зброєю. Зважаючи на це, науковець навела цитату дружини Путіна про те, що межа «русского мира» проходить не за кордонами, а за мовою. Відтак не розширюймо чужих кордонів, повертаймося до себе. Говорімо українською у соцмережах, у побуті, адже це один із видів боротьби із агресором і водночас це розуміння себе. Продовжуючи розмову у цьому напрямку, виступила Оксана Сліпушко, доктор філологічних наук, професор кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Інституту філології. Науковець продемонструвала як російські історіографи викривляють факти, зокрема щодо походження княгині Ольги. Росіяни стверджують, що вона з російських земель, а насправді вона болгарського походження. Розповідаючи про княгиню Ольгу, професор зауважила, що образ княгині ми пізнаємо не тільки із літописів, а й із фольклорних джерел, які є не заангажованими, у порівнянні із першими, а у поєднанні ми пізнаємо істинну історію та культуру нашого народу.

Олександра Касьянова, фото Юлії Кузьменко та Валерія Попова