Квітнева літстудія була плідною

Весна в Інституті філології насичена подіями. Але ж давно не збиралися на літературну студію! Мабуть, час привітати одне одного з весною – уже не тільки календарною, а й квітковою – та послухати щось цікаве. Центр літературної творчості на чолі з професором Михайлом Наєнком 9 квітня зібрав усіх охочих в актовій залі ІФ.

Давненько не бачилися, а є чим похвалитися. Уже 22 роки існує Міжнародна німецько-українська премія імені Олеся Гончара, вручають її до дня народження письменника. Свого часу отримала Гончарівську премію Людмила Дядченко, віце-президент Асоціації українських письменників, співробітник Всеукраїнського навчально-наукового центру шевченкознавства.

Цього року в номінації «Проза» за збірку оповідань «Етюди потворного» відзнаку отримав Дмитро Зозуля, наш студент-літтворець 4 курсу. Інша нагорода знайшла переможницю, на курс молодшу – нашу Лелю Покотиполе (Ольгу Крамарь) із її поетичною збіркою «Повстанське радіо». Художнє оформлення, до речі – Іванни Чорної, незмінної старости літстудії імені Рильського в ІФ.

Але премія Гончара – ще не всі наші перемоги за останні кілька місяців. Наші юні митці – Світлана Вертола, Єгор Семенюк, Мар'ян Кондратюк, Катерина Барановська (Чайка) і той-таки Дмитро Зозуля – опублікувалися в альманасі «Рідний край». Як згадує Михайло Кузьмович, цей збірник був першим українськомовним після скасування заборон на друк. Але з 1917 протягом усієї радянської доби, ясна річ, не виходив ізнов. Відроджений 15 років тому завдяки тодішньому ректору Університету. Михайло Наєнко відтоді – голова редакційної ради альманаху. Нині видання виходить двічі на рік. Не лише творчістю єдиною – до «Рідного краю» можете подавати й літературну критику. Студенти зачитали власні твори зі свіжого випуску, згадуючи нещодавню практику в Музеї Рильського. Завдяки частим відвідинам Музею познайомилися з Ольгою Смольницькою. Вона посприяла публікаціям літтворців у «Рідному краю». Світлана Вертола принагідно згадала чудову ініціативу «Твоя поетична листівка» - легкий і цікавий для сприйняття формат, який залучає, до того ж, ілюстраторів до поезії. Листівки тепер побачимо й шведською! Літературники співпрацюють із кафедрою германської філології та перекладу нашого Інституту. До речі, не забуваймо про Дні Швеції в ІФі, що тривають нині.

Михайло Кузьмович іще зачитав кілька рядків із Рильського та Сосюри, адже скоро будемо бачити «Київські вулиці, білі каштани» та як «Ластівки літають, бо літається». А потім професор відрекомендував Ларису Хоролець – народну артистку України, очільника кафедри театрального мистецтва Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, що на території Києво-печерської лаври. «Хрещеним батьком» пані Лариси є театр імені Франка, де вона зіграла понад 50 ролей. Окремі – особливо знамениті, як-от роль Ганни з «Украденого щастя» Івана Франка. Хоролець і сама написала 4 п’єси. А Михайла Кузьмовича Лариса Іванівна називає «хрещеним батьком в мистецтві». Актриса натхненно закликає: нехай молода когорта життєрадісних закладає нове літературознавство… і нову літературу!Нині ж вкладаємо в найцінніше – у цвіт нації. У молодь. Лариса Іванівна разом із своїми студентами зіграла кілька уривків п’єс. Посміялися над сучасною комедією про бюрократизм «Санітарний день». А замислитися змусила постанова за Олексієм Коломійцем. Зала принишкла, подумки відповідаючи на питання спектаклю. Що таке порядок? Хто є великі і як вони керують світом? Чому ми починаємо промови з «я»? Раби звикли до рабства і ніколи того не позбудуться? Усі продаються? А найнебезпечніша частина тіла – язик. Держава безсловесних буде щасливою. І можливо, щастя – їжа, нещастя – голод, а посередині – філософія.

Як завжди, театр дає катарсис і поштовх до міркувань. Актори, як і філологи, – майстри слова. Тож літстудія у квітні вдалася на славу.

Текст: Юлія Кузьменко. Фото Валерія Попова та Юлії Кузьменко.