Ярослав Мудрий як креативний та освічений стратег

Упродовж тривалого часу українці жили спільною історією із сусідами. А точніше, так, як хотіли того сусіди. Ідеї «русского мира» та «спільної колиски» поширювалися в маси, аби зробити з нас «тупоумну юрбу». Все ж закладений у нас від природи здоровий глузд не дав нам втратити свою державність, свою самобутність. Проте наші сусіди не здаються. Вони усіляко намагаюся вплинути на нас, нав'язати своє бачення, прагнуть підкорити нас попри усе. Як діяти? Правдою. Ми не маємо змінювати їхню думку про нас, ми маємо змінити думання українців, зокрема тих, хто сумнівається в Україні та у її майбутньому.

4 квітня у рамках традиційних квітневих наукових ІІІ Всеукраїнських наукових читань за участю молодих учених «Філологія початку ХХІ сторіччя: традиції та новаторство» відбувся круглий стіл «1000-ліття вокняжіння Ярослава Мудрого на Великому Київському Столі та розвиток середньовічної книжності». Ініціатором та модератором зустрічі виступила д.філол.н., професор Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Оксана Сліпушко.

Під час цієї наукової платформи доповідачі намагалися продемонструвати на прикладі постаті Ярослава Мудрого викривлення не тільки історії російськими науковцями та журналістами, не тільки чисельні інтерпретації Ярослава Мудрого, а й правду про керування державою, зокрема те, що не легко бути державотворцем, обіймати крісло голови Русі та діяти так, як того від тебе чекають.

Перше дискусійне питання – приналежність Ярослава Мудрого. Чий він – України чи Росії? Це маніпулятивне твердження. Адже, як відзначив Ярослав Калакура, д.істор.н., проф. КНУ імені Тараса Шевченка, під час круглого столу, що ще у минулому столітті у Парижі на одному із Конгресів про історичні спадщини було виведено таке правило щодо приналежності: пам'ятки, як й інша спадщина, належать тій країні, яка нині розташована на території, де було її було віднайдено чи де відбувалися історичні події. А щодо Ярослава Мудрого, то він є князем давньоукраїнським, як і його батько, а спадщина Київської Русі – це спадщина України. Про це наголошував також Михайло Грушевський. Якби не фальсифікували факти російські історики, а усі розуміють, чий князь Ярослав Мудрий.

Ярослав Мудрий як «собиратель русских земель» й «фундатор русского централизованного государства». Цей міф спростував під час наукової зустрічі Ярослав Калакура. Науковець сказав, що Ярослав Мудрий здійснив явище протилежне – децентралізацію земель. Цей удільний спосіб правління є європейським. Його мудре рішення віддати землі у правління громад демонструють його як професійного, модерного та мудрого правителя. Цю думку продовжив Ігор Сендюков, редактор відділу «Історія та "Я"» газети «День». Журналіст зауважив, що держкерманичем Ярослав Мудрий став ще у 15 років. Він уміло підбирав радників, був дипломатом і прагнув осягнути «мудрість віків», розвиваючи книжну культуру на території Київської Русі. Князь тісно співпрацював з Візантією, попри це зберігав незалежний курс своєї держави, її самобутність. То чи не мудро діяв Ярослав Мудрий? Виступаючи перед аудиторію, Ігор Сендюков наголосив, що Ярослав Мудрий мав ті якості правителя, які, на превеликий жаль, не мають усі сьогодні державні діячі.

Ще однією фальсифікацією постаті Ярослава Мудрого є глорифікація його військової діяльності. Російські історики стверджують, що він прагнув розширювати територію країни на північному сході та на заході. Але насправді, за словами Ярослава Калакури, при Ярославі Мудрому було мало війн. Захист для нього був ключовим. Свідченням є сучасні «Змієві вали» по всій лісостеповій та степовій території України. Тут бачимо його як стратега. На цьому також наголосив Юрій Ковалів, д.філол.н., проф. Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. За словами пана Юрія, Ярослав Мудрий мислив на майбутнє. Він був унікальною та креативною людиною, яка думала та діяла стратегічно.

Говорили також про викривлення російською історіографією ролі Ярослава Мудрого у розвитку культури, освіти та духовності. Так, Сергій Махун, ведучий рубрики «Архіваріус» тижневика «Дзеркало тижня» розкрив питання контексту і паралелей Софії Київської, зокрема Софії як образу мудрості. Таким чином підкресливши роль Ярослава Мудрого у розвитку культури та духовності на території Київської Русі. Окрім цього на круглому столі було спростовано міф про формування «русской культуры» Ярославом Мудрим і наголошено, що правління Ярослава Мудрого – це найвищий розквіт Київської Русі. Цю думку розкрила зокрема Оксана Сліпушко. Оксана Миколаївна відзначила, що Ярослав Мудрий беззаперечно був книжником. Він разом із Іларіоном працював над літописом, був освіченою людиною, тому це вкотре підкреслює і характеризує його як мудрого керівника, який заклав міцний фундамент могутньої Києворуської держави – європейського типу і спрямування, з високим рівнем освіти, культури, церкви, літератури.

Влучно насамкінець зустрічі висловився Юрій Ковалів, що ніхто ніколи не скаже, яким був насправді Ярослав Мудрий та як він діяв. Тому нині є багато домислів, які виникають через те, що йдемо від текстів, історичних пам’яток. Ми читаємо тексти, де Ярослав Мудрий описаний претензійно, але він, як й інші був неідеальним. Чому? Тому, що літописи мають різні редакції, бо переписувалися відповідно до князів. Тому читаймо тексти із великою пересторогою, пам’ятаючи, що ми накладаємо свої матриці.

Олександра Касьянова, фото – Валерій Попов та Юлія Кузьменко