ХВИЛЬОВИЙ ШТРИХАМИ МУРАТОВА

У рамках “Кінолекторію” студентсько-викладацька спільнота мала нагоду тісного кіномистецького пізнання. Зустріч з режисером Олександром Муратовим як спосіб повернення до мисленнєвого, інтелектуально насиченого продукту, як можливість упевнитися у справжності та відвертості непересічних творчих особистостей.

Олександр Муратов - не просто режисер із довгими різножанровими списками - це сама по собі мандруюча історія стигм чи не всього 20 століття. Син поета Ігоря Муратова, тобто фактично
змалку приречений на постійне переслідування, приречений замолоду пройти всі дев”ять Дантових кіл пекла.

Того самого Ігоря Муратова з родини депортованих кримських татар, з кола чистої поезії
Тичини та Свідзінського, почасти наставник молодого Стуса та Мовчана.

Кінорежисерський шлях Олександра Ігоровича - гостросюжетний екшн з витягами з криївок УПА, винищенням кримського народу, військовими лихоліттями, жива легенда, за спиною
якого той самий демонічний харківський будинок “Слово”. Здається, наче вся літературна плеяда жила побіля режисера пліч-о-пліч.

ВДІК, Одеська кіностудія, а потім знаковий тандем із Кірою Муратовою. Творчий напрям Олександра Муратова дуалістичний - бо це і художні, й документальні фільми. І каскад направду вражає гостротою, можливістю тонкого виведення на екрани шедеврів українських геніїв. І це не лише про створене ними, а конкретно про них, призабутих, у зафільмованій задокументованій формі.

Як автор сценаріїв Олександр Муратов закцентував увагу на облишених у певний час темах: «Бойчук і бойчукізм», «Звичайний геній» (про композитора Сергія Прокоф'єва), «Геній
скульптури ХХ сторіччя» (про скульптора Олександра Архипенка), “В пазурах часу. Життя і творчість поета М. Бажана”, «Уроки патріотизму» (про останнього головного командира УПА Василя Кука), «Совість. Феномен Івана Дзюби».

Можна здогадатися, що літературно саме Хвильовий є найбільш близьким режисеру Муратову.

Що важливо, режисер настільки влучно перекодовує сенси письменника, що його
попереджувальний голос із “Санаторійної зони”, “Вальдшнепів” накладається і зринає у сучасному вимірі. Мозаїчний парад моральних покручів, звироднілих потвор, дітки подвійних штандартів з абортованою духовністю. Усі тексти Хвильового - акурат - як медична картка українського пацієнта.
Окремо для перегляду було представлено фільм “Геть сором!” 1994 року як екранізація “Сентиментальної історії” Хвильового. Неможливість вистояти в атмосфері задушливого мороку системи, безнадійний пошук блакитної мрії, ламання ідеалів і трощення сакрального фундаменту особистості, вульгарне оточення, яке знищує внутрішню красу відкритих і безборонних. Режисер гостро критично оприявнює бюрократизм, розпусту, подвійну мораль,
шизофренічність свідомості, безсенсовість через глибокий психологізм, прийоми візій та сну, риторичні діалоги та екскурси в історичне минуле. Істероїдність героїв, надрив, меланхолія персонажів Хвильового, приречених до загибелі - підкреслені тонко, наче густими мазками, нервовими штрихами. Все це назагал репрезентує кінокартину екзистенційно неоднозначною, мистецьки довершеною, такою, яка провокує на паралелі сучасної буденності.

Андріана Біла, фото - Валерій Попов

Категорії: