Атлант, що тримає українське небо

19 березня в Мистецькому салоні КНУ імені Тараса Шевченка відбувся захід, присвячений 89 дню народженню української письменниці Ліни Костенко. Це був творчий вечір інтелігенції різних поколінь, шанувальників Ліни Василівни. На концерт завітали й представники Інституту філології. Вечірню студію мали завдяки організаторам – Миколі Третяку та Олександрові Котлінському.

Нещодавно в мережі провели інтерактивне опитування серед українців. Питали, кого із сучасників вважають людиною, якій цілком можна довіряти, яка є великим українцем? Хто справді зробив для України багато? Відповідь була майже одностайна, українці називали Ліну Василівну. Її сила волі, краса слова та сміливість говорити правду – те, що досі зворушує її друзів-митців; те, що досі захоплює молодь.

Концерт «Мадонна перехресть», що відбувся у Червоному корпусі, показав творчість Ліни Василівни різною. Вона надихає! І кожен гість міг отримати катарсис від різних видів мистецтва.

Олена Галушка, солістка Київського національного академічного театру оперети, виконала уривок із «Маруся Чурай», приправивши художню поезію народними піснями «Роде мій красний» та «Ой там, у садочку». Юна танцівниця Влада Шевченко зачарувала стрімкими па в хореографічній постанові «Самоствердження». Далі до мікрофона став народний артист України Анатолій Паламаренко. Зачитуючи у своїй неповторній манері вірші Ліни, він згадав й рядки: «Де б маляра такого напитати? Навколо ж орачі та сіячі». «Сила митця – у простоті», ̶ дає відповідь Анатолій Несторович.

Вечір класичної поезії не міг обійтися без класичної музики, і в цьому допомогли музиканти на чолі із заслуженою артисткою України Мирославою Которович. Зіграли гостям «Ходіння по водах» Вікторії Польової та сонату для 2 скрипок сі-бемоль мажор Вівальді. Схвально зустріли прем’єрну композицію, створену спеціально до Дня народження Ліни Костенко, - танець «Постаті» Тетяни Андреєвої. Програму слухав телеведучий і шоумен В’ячеслав Соломка. Але настала черга і його виступу. Нагадавши, що «все на світі можна пережити», він закликав шанувати Ліну Василівну – талант, що між нас. Про Костенко як жінку, що вміє любити. Сказано в багатьох її віршах. Любовну лірику декламувала актриса Леся Липчук. Не лишив байдужим виступ народного артиста України танцівника Дениса Недака.

Піаніст Євген Громов зіграв твори композитора Левка Ревуцького. Трохи згодом поділився двома мініатюрами Валентин Сильвестров, киянин, який створював музику-кітч 1970-х. Одна з мініатюр була присвячена пам’яті померлого композитора Петра Соловкіна. Вона продовжила мотиви самотності, згадані Богданом Нагайлом, журналістом, істориком і дипломатом. Богдан народився в Англії, він з української діаспори. Згадує, що виростав у чудовий час – шістдесятництво! В Україні свого часу зацікавили не князі або гетьмани, а майстри слова (Симоненко, Костенко), критики (Світличний, Сверстюк, Дзюба). «Вони хочуть бути собою і творити українське слово!» – ці пориви схвилювали Нагайла. Ліна Василівна для пана Богдана – живий герой. Слушно. Що кожен із нас інтерпретує її по-своєму, бере те, що йому підходить. От і гість зачитав дві поезії (з перекладом англійською), які колись вплинули на нього самого. Одна з них ̶ «Ван Гог». Твір для Нагайла екзистенціалістичний, про квінтесенцію єства – самотність.

Неповторна Раїса Недашківська вела мову далі. Вела так, наче говорить із друзями за вечерею, і розповідала про те. Як живе й працює Ліна Костенко сьогодні. «Ми маємо всі свої думки спрямувати до неї». – спонукала Раїса Степанівна. Цієї березневої днини актриса читала вірші про осінь. Та й не лише про неї. Твір «О як тепер тебе забути» Костенко писала чоловікові Василю Цвіркуну, хоча, за словами Недішківської, «бути чоловіком Ліни Костенко – передова щохвилини!» Інший вірш «Незнятий кадр незіграної ролі» – присвята Іванові Миколайчуку.

Зраділи появі на сцені народного артиста України Тараса Компаніченка. Тарас згадував, як їхали вони колись з батьком у потязі «Москва–Івано-Франківськ». Сусідами трапилися росіяни-сноби, які запевняли, що не існує сучасної української поезії. Такої, яка б за рівнем не поступалася текстам Белли Ахмадуліної та Євгену Євтушенко. І тоді батько Компаніченка зачитав подорожнім Драча, Вінграновського, Костенко… Твори Ліни цього вечора звучали в пісні «А затишок співає, мов сирена» завдяки кобзарському таланту Компаніченка. Також музикант виконав «майже переклад з провансальської» – пісню «Лицар і поет», де вгадувані алюзії на мотиви Костенко: герой не боїться донощика в трактирі, бо каже все у вічі королю. Його душа не ходить на базар! Підсумовуючи, Тарас Компаніченко говорив, що серед нас нині живуть атланти, які тримають українське небо. Нам потрібно ставати разом із ними. А Ліні Василівні, за традицією, – многая і благая літа.

Завершували концерт також музикою. Почули народного артиста України Олександра Злотника та дует концертмейстра Анастасії Тітович й оперного співака Тараса Штонди. Його голосу «Браво» вигукував із зали Анатолій Паламаренко. Бесіда творчої інтелігенції тривала й тоді, коли в залі згасили світло. Усі були дуже вдячні за дух і творчість Ліни Костенко. Вона об’єднує митців та їхніх послідовників!

Текст Юлії Кузьменко. Фотографії Валерія Попова та Юлії Кузьменко.