Відбулася Міжнародна наукова конференція «Художній світ Тараса Шевченка»

Інститут філології зібрав 12 березня поціновувачів Тарасового слова. Після роботи спеціалізованих секцій по обіді провели пленарне засідання Міжнародної конференції, на яку завітали науковці з-за кордону, зокрема з Польщі та Грузії.

Після урочистого виконання Гімну України до аудиторії звернувся директор Інституту філології професор Григорій Семенюк. Згадував, як Тарас Григорович мріяв працювати в університеті. Більше про зв’язок Шевченка з нашим Університетом розповіла професор кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Оксана Сліпушко. Вона проаналізувала шевченкознавство І половини ХХ ст. і згадала прізвища тих, хто і в радянську добу робив багато для Університету та пам’яті Тараса. Наприклад, Зеров і Филипович, які зазнали арешту та були розстріляні за проукраїнську позицію. Оксана Миколаївна нещодавно видала статтю, в якій детально оповідається про присвоєння імені Шевченка нашій альма-матер. Цьогоріч святкуємо 80 років, наказ підписаний 5.03.1939, хоча ідея виникла двома роками раніше.

На конференцію був запрошений лауреат Шевченківської премії Петро Перебийніс (відзнаку отримав 2008 року за збірку поезій «Пшеничний годинник»). Він потішив залу власними віршами, шевченкіаною свого пера. Побажав усім: «Хай допомагає в ділі і творчості Бог і Шевченко!» Лауреат Шевченківської премії 1996 року Михайло Наєнко, який нині очолює Центр літературної творчості, переказав вітання від тогорічних лауреатів, адже тоді премію вручали в стінах Університету. Михайло Кузьмович зичив присутнім, аби в наступні роки більшало лауреатів-випускників Інституту філології.

Лада Коломієць, професор кафедри теорії та практики перекладу з англійської мови, ознайомила слухачів із неоромантичною концепцією перекладу. Мова – це метафізична реальність, а переклад – інструмент культурних інновацій. Перекладений текст потрібно читати разом із оригіналом, це міжпороговий простір, стереоскопічне читання, яке включає внутрішнє чуття та логічне значення тексту. Згадала блискучого перекладача Шевченка англійською Віру Річ, прах якої, за її заповітом, поховано в Каневі. Лада Володимирівна навела приклади перекладів Шевченкових «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думи мої, думи», які чудово лягають на музику, як і оригінали. Професор Ніна Бернадська говорила про Тараса Шевченка в школі та проблеми вивчення літератури загалом. Почала доповідь віршем Сергія Жадана «Тарас Григорович Шевченко», де постмодерністська іронія: чому ж сучасні діти не впізнають його, чому Тарас не всім цікавий? У школі має вивчатися мотив всеперемагаючого життєлюбства, прояви духовності героїв, виховуватися естетичний смак та насолода від мистецтва. Анкетування першокурсників показує, що не всі осягнули за шкільну програму його життєвий і творчий шлях, хоча хотіли б пізнати справжнього Шевченка, без штампів і стереотипів. Пробеми в школі нині такі: програма перевантажена, відлякує академічний принцип, соціальна тематика й проблематика; тестування як форма контролю формалізує мислення, зникає повага до автора й твору, механістичне запам’ятовування замінює уважне читання та ті емоції, що мусить викликати вірш чи проза. Також спостерігаємо клінічну смерть «людини, яка читає». Наслідки – неспроможність дитини висловити думку грамотно. Ірина Прушковська, доцент кафедри тюркології розповіла про Шевченка – українського Месію в Туреччині, не оминувши при тому екскурс до перших спроб українських вчених проникнути в орієнтальний світ. Переклади української літератури турецькою існували з початку ХХ ст., а пожвавилися в 2000-х, коли існувало політичне (Помаранчева революція) та культурне (перемога Руслани на Євробаченні) підґрунтя. Ширше відкрила Шевченка турецькою Федора Арнаут, яка переклала частину «Кобзаря». Постать Шевченка зацікавить сучасного турка, відкриває світу митця-поета, формує образ великого сина України за кордоном. Про Шевченковий образ України в німецькомовному просторі говорила завідувач кафедри германської філології Марія Іваницька. Сьогодні імідж нас за кордоном формує Інтернет та подорожі, а раніше – поодинокі розповіді тих, хто був на наших теренах, а також книги та журнали. Перша згадка Шевченка – 1862 року до роковин його смерті, стаття Германа Леопольда Цунга «Життя російського поета», 1864 була надіслана стаття з московської газети «День». Переклади Шевченка почалися трохи згодом, і містком стали Галичина й Буковина, на той час – частини Австро-Угорської імперії, де люди були від природи білінгвальними (знали й українську, і німецьку), а культурна політика – ліберальніша, ніж у Наддніпрянській Україні. Видатні перекладачі Тараса Григоровича німецькою – Ксенофонт Климкович, Сергій Шпойнаровський, Іван Франко, Остап Грицай, Юлія Віргінія.

Жваву дискусію викликала доповідь аспірантки кафедри стилістики та мовної комунікації Ольги Плясун, яка говорила про Шевченка як про прецедентний онім в лінгвоіміджелогії. Символ Шевченка широко використовується, по-новому візуалізується (пам’ятаємо цікаві погляди на його портрет художників Олега Шупляка, Андрія Єрмоленка, Юрія Шаповала). Ольга згадала нещодавню виставку карикатуриста Олександра Грехова «Квантовий стрибок Шевченка». Автор проводить паралелі життя та творчості Кобзаря з поп-зірками, героями кінострічок та мультфільмів. Однак не всі з таким висвітленням погоджуються. Професор Юрій Ковалів виступив різко проти. Питав, а де ж справжній Шевченко? Його образ – Кобзар поряд зі Святим Письмом, навіщо знищувати Тараса? Це шлях у нікуди. Треба навчитися культурі перцепції та не приписувати Шевченкові те, чого він не мав. Завідувач кафедри російської філології Олена Снитко зауважила, що Україна нині переживає тектонічний злам свідомості, і під час таких змін відбувається карнавалізація (про це писав ще Бахтін). Потрібно зробити Шевченка для молоді «своїм поетом», шукати нових форм, які демонструє саме життя.

Так чи інак, Шевченко досі цікавий студентству та науковцям, його творчість інтерпретується знову й знову та дає поживу для роздумів.