Милуючись вишуканістю слова Анатолія Мойсієнка

У Мистецькій залі Інституту філології 30 січня відбулася творча зустріч із Анатолієм Мойсієнком – поетом, перекладачем, мовознавцем. Підтримати його прийшла чи не вся кафедра української мови та прикладної лінгвістики, якою він керує упродовж років. Представники інших кафедр, Центру літтворчості та Музею-кімнати Олеся Гончара і студенти-філологи також завітали послухати свого вчителя та натхненника.

Анатолій Кирилович презентував найсвіжіші збірки. Йдеться про книгу верлібрів «Леза зел», сонетарій «Синьоліт ліхтарів синьоирій» та працю «Текст як мистецька даність», у якій досліджується проблема поетичної мови. Оскільки наукові студії цілком реалізуються під час академічного навчання, автор вирішив зупинитися на поезії. Адже вона – його частина, його душа. «Художнє слово визначає не жанр», − говорить Анатолій Мойсієнко. І цим нагадує нам, що головне – не форма, поезія лишається поезією в будь-якому убранні.

Однак Анатолію Кириловичу вільно творити в найскладніших, на перший погляд, жанрах. Він може повернути читачів до Бароко з його візуальною поезією та «раком літеральним» − паліндромом. У поета це − не вправи з форми, слово ллється невимушено й знаходить відгук у слухача. Водночас Анатолій Кирилович засновує нові жанри. Мова йде про шахопоезію, яка вперше з’явилася саме в Україні. Про це гостям зустрічі розповів друг та учень Анатолія Мойсієнка гросмейстер Віктор Капуста. Шахопоезія – мистецтво синтетичне, де поетичне слово поєднується з шаховою задачею. Віктор Львович свого часу перейнявся талантом приятеля й теж почав творити. Він згадував власну збірку шахосонетів «Картатий материк». Сам є автором першого панторимного вінка сонетів, який професор Інституту філології Юрій Ковалів згодом включив у двотомну «Енциклопедію літературознавства». Зазначимо, що панторима – співзвучність не лише в кінці рядків, а впродовж усього рядка. Непросте завдання для новоспеченого поета!

Анатолій Кирилович надихає на саморозвиток. Відгук на його творчість чули від Вікторії Коломийцевої, доцента кафедри української мови та прикладної лінгвістики ІФ. Вікторія Віталіївна – давня шанувальниця Анатолія Мойсієнка. Вона декламувала напам’ять його вірші , кажучи, що звук – найтонша субстанція, і звук Анатолія Кириловича шліфує серце. Вплив подібний до сакральних текстів: ти можеш читати й навіть не все розуміти, але дія є. «Хай цвіте муза!» - побажала колезі.

На гостину прийшов і заслужений артист України, член Національної спілки письменників Віктор Женченко. Він також називає Анатолія Мойсієнка своїм учителем. Віктор Васильович видав не одну поетичну збірку, згадував про спроби українського хоку в книзі «Три дощини на шибці». Для письменника найбільша радість, коли його читають люди. Отже, якщо вірити словам Максима Рильського, поета Мойсієнка читатиме всесвіт, адже той, хто володіє сонетом, належить не лише одному певному народу.

Прокоментував майстерність Анатолія Кириловича і професор кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Анатолій Ткаченко. Він проводить паралелі в цих поезіях із Шевченковим словом, зачудовується метафорикою автора: «Над моєю долею громи погейкують… Снять чиїмись думами голови цегейкові». Анатолій Олександрович повизбирував паліндромічні рядки, серед яких особливо вразив: «Жарт – суму страж». Звернув увагу на жанр меморазму, який є в доробку Мойсієнка.

Учень Анатолія Кириловича Олександр Строкаль, асистент кафедри української мови та прикладної лінгвістики ІФ, у своєму відеоблозі опублікував невеличке післяслово до зустрічі. Згадує зібрання як творче, затишне, по-товариському тепле і вишукане. Говорить: «Таких зустрічей ніколи не досить». Тож чекатимемо на нові презентації та поетичні читання майстра слова Анатолія Мойсієнка. Дякуємо йому!

Юлія Кузьменко

Фото Валерія Попова