Лекторій «Репліка» прощається до наступного семестру

Усі ми знаємо, що сесія близько. Але це не привід не відвідувати постійний лекторій Тетяни Михно «Репліка». У цю середу, 28 листопада, Таня побажала всім успіху та гарних канікул. Але перед тим почули ще три цікаві теми.

Член NGO "Logos" Юлія Логвіновська розповідала про можливості програми короткострокових молодіжних обмінів Erasmus+. Обмін відбувається за програмами найрізноманітнішої спрямованості. Це часто проекти самих студентів (культурно-просвітницькі, із захисту прав, волонтерські тощо). Країни ЄС та їх партнери беруть молодь, покривають витрати на транспорт, харчування та проживання. Вік - від 13 до 30 років, у групі від 6 до 60 учасників. Обов’язковим є знання англійської мови та мотивація кандидата. Поради від спікера: уважно читайте опис проекту. Зрозумійте, для чого він потрібен, складіть список власних досягнень, подумки розподіліть інформацію між усіма питаннями анкети. Вкажіть, чому саме ви ідеальний кандидат і як збираєтеся використати отриманий досвід у майбутньому. Не треба води! Будьте щирими. Тримайтеся золотої середини. І нехай ваша співбесіда із «О Боже, що казати?» перетвориться на «О Боже, мене взяли!»

Голова Київського відділу Ліги студентів АПУ Наталія Чоп говорила про основне в податках. Ми платимо їх усі. Є навіть жарт, що в житті неминучі дві речі – смерть і податки. У нас система навіть легша, ніж у США: там деякі податки досягають 40%, а декларації кожен громадянин мусить заповнювати сам. У нас податки – 18% плюс соціальний внесок.І платимо ми їх не з доходів, а з різниці між доходами й витратами – з прибутку. Наталія розповіла про особливості ПДВ.

Екскурсовод «Ночей в Університеті» з історичного факультету Роман Гондз порівнював представників «втраченого покоління» (Європа) та біт-покоління (США). Перші надихалися війною. Висловлювали пережите, були одинаками. Їхня творчість охоплює 1918-45 рр. Після Першої світової ці автори так і не знайшли себе в мирному світі, а читачі в свою чергу неправильно розуміли, про що вони пишуть. Як згадував Ремарк: «Я хотів показати смерть, а люди побачили життя». Однак у СРСР їх друкували, вважали прозорими, а ідеї «безпечними». На відміну від бітників. Їх період умовно – 1945-60 рр. Влада їм не шкодила, а вони з нею не боролися, навпаки надихалися політичними змінами. Навіть Друга світова для них не стала болючою травмою, а означала економічне зростання. Мали свою структуру. Були наближені до людей. Їм закидали псевдоінтелектуальність. Врешті біт-покоління переродилося в нелітературний напрям – гіпі.

Конспекти лекцій, фотозвіти й подальші анонси – на сторінках «Репліки» в соцмережах.

Юлія Кузьменко

Категорії: