Слово, що живе століттями

Студенти-україністи спеціалізації «історична лінгвістика» цієї суботи мали змогу торкнутися старовини. Разом із керівником спеціалізації професором Оксаною Нікою завітали на тематичну екскурсію до Софії Київської. Гідом був заступник директора музею з наукової роботи В’ячеслав Корнієнко. Він уже понад 10 років досліджує графіті на стінах Софії. Розповідає, що написи ХІ-XVIII століть дуже важливі для науки. Із них можемо дізнатися маловідомі факти. Наприклад, літописи мовчать про родину Святополка Окаянного (старшого брата Ярослава Мудрого). Про нього дізнаємося із запису його матері Олісави. Це саме графіті відкриває нам ще й уточнену дату собору: не 1037, а 1017.

А ще написи є свідченням про життя авторів, які були звичайними живими людьми. Кохали, гнівалися, жартували – бачимо любовні послання, прокляття, хуліганство учнів. Світ графіті відкриває аспекти думок і повсякдення Середньовіччя. За кожним стоїть доля людини. До речі, зміст цих накреслень руйнує стереотип про середньовічну людину: вона не існувала «темною», лише в земних стражданнях й у мріях про вічне блаженство. Вона була освіченою, вільною, повноцінною. Наші пращури прагнули жити тут і зараз, чим відрізнялися від тодішньої Західної Європи.

Студенти оглянули лише невелику частину з 7000 графіті, що живуть на стінах Софії. Побачили автограф Анни Ярославни; малюнки (зайця, качура, зображення людей); найдовше графіті собору – традиційну молитовну формулу; найбільший напис – автограф превелебного отця Олевінського з Доніміканського ордену (кін. XVI ст.). В’ячеслав Вікторович продемонстрував гостям знаменитий запис про купівлю Боянової землі на фресці Онуфрія. Це найдавніший відомий документ купівлі-продажу землі на наших теренах. До слова, згадана фреска – «рекордсмен» за графіті: їх там понад 200. Але писці намагалися «скоблити» на полях ікони, не псуючи образ. Хоча такі видряпування вважалися в Київській Русі святотатством, прирівнюваним до поламання хреста, усе ж до них ставилися толерантно. Людина писала на стінах собору, бажаючи бути почутою Богом.

І тепер маємо реальні свідчення життя середньовічного суспільства, можемо через графіті вивчати його побут, звичаї, закони та, звичайно, мову Київської Русі. Ні, це ще не була системна українська мова, однак її окремі риси чітко простежуються.

Такі просвітницькі заходи для істориків мови організовуються не вперше. У квітні разом із професором Лідією Гнатюк студенти відвідали відділ стародруків ЦНБ ім. Вернадського. Там ознайомилися зі служебниками XVII ст. У межах курсу церковнослов’янської мали змогу самостійно розрізнити українську та російську редакції цієї книжної мови. Відмінність – у наголосах.

Майбутні спеціалісти працюють із мовним матеріалом не лише теоретично, а й практично, роблячи свій невеликий, але важливий внесок у науку. Так, торік разом із доктором філологічних наук Галиною Наєнко студенти долучилися до створення електронного корпусу історичних текстів: працювали зі стародруком 1618 р. «Зерцало богословія» Транквіліона Ставровецького. А нині з діалектологом Оксаною Суховій допомагають сортувати лексичну картотеку Інституту української мови НАНУ. Саме там знаходяться архівні картки – матеріали до «Російсько-українського словника» А. Кримського та С. Єфремова 1924-33 рр. Словник був заборонений радянською владою, а четвертий його том знищено. Тепер є надія на відтворення національної пам’ятки української науки.

Своєю роботою кафедра української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології доводить: історія мови важлива для самоідентичності кожного українця, а робота в цій галузі перспективна.

Інформацію підготувала студентка Юлія Кузьменко, фото із відділу картотек - Олени Тищенко, старшого наукового співробітника НАН, канд. філ. наук, співробітника картотеки