«Собор душі» у серці столиці

Опісля травневих спекотних вихідних студентам 3 курсу літературної спеціалізації вдалося потрапити на територію Національного заповідника «Софія Київська». Похід виявився символічним, адже майже місяць тому Інститут філології разом з усією країною святкував столітній ювілей видатного письменника Олеся Гончара.

А тиждень тому студенти ще й мали нагоду відвідати Музей-кімнату в самому ж Інституті. Тому традицію своєрідного гончаропізнання довелося продовжити.

Тим паче, що в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України при Софії Київській відкрилась відкрилася міжархівна документально-художня виставка «Собор душі». Вона якраз і присвячена 100-річчю від дня народження Олеся Гончара та 50-річчю публікації його роману «Собор».

Роман «Собор» є беззаперечною класикою української літератури, який навіть у часи незалежності був спрямовано вилучений із програми. Та й зараз, на жаль, не всі знають про геніальний роман-застереження, попередження перед моральною деградацією. Тому, очевидно, не всі й розуміють глибину значення і вагомість афоризму: «Бережіть собори своїх душ!».

У серці Києва, по правий бік Собору Софії, студенти йшли слідами творення «Собору» Гончара. Мова документів окреслила непросту долю роману «Собор», — протоколи партійних зборів із різних областей, спецповідомлення Управління КДБ при Раді Міністрів УРСР. Частина матеріалів була надана архівними установами, а інша — родиною Олеся Гончара.

«Посвідка про народження», фото батьківської хати, листи Олеся Терентійовича до поета Івана Неходи, повідомлення про зарахування в аспірантуру, частини романів, які від руки особисто редаговані автором. Можна було побачити, які помітки ставив автор, наскільки прискіпливим був, як витончено добирав слова й грунтовно пояснював кожну правку.

Фото Олеся Гончара-це справжнє замилування зовнішнішністю письменника: статний, високий, з іскристим поглядом, наче трохи східними розкосими очима. А ще він, як з’ясувалося, любив собак - знайшли й таку світлину, любив веселі компанії з друзями на природі. І неймовірно органічно виглядає поруч із дітьми. Так, наче все життя писав для них. Є світлина серед книг, а ще із знакової події-15 вересня 1991 року поруч із Л.Танюком та Л.Кравчуком на форумі «Україна: державна незалежність і культура».

Також на виставці можна побачити книжки онуки Олеся Терентійовича - Лесі Гончар та її чоловіка Руслана Найди (він, до речі, представив на виставці й свої графічні та скульптурні роботи).

Студенти вирішили відтворити одну зі світлин, ставши на тому самому місці рівно 30 років тому, де письменник стоїть зі співробітниками музею.

Текст – Андріана Біла
Світлини -студенти-літератори

Категорії: