180 років тому Шевченка було визволено з кріпацтва

25 квітня, рівно 180 років тому, Тараса Шевченка було визволено з кріпацтва. Наша громада чомусь не щороку вшановує цю знакову подію, і це не є справедливим. Шевченко-раб не став би Шевченком-генієм, а був би лиш одним із тих наших численних геніальних митців (кобзарів, малярів, поетів) «під солом’яною стріхою», подібно до Марусі Чурай чи Семена Климовського. Бог пише долю кожному: Тарас отримує свободу.

Інститут філології вирішив започаткувати традицію відзначення визволення Кобзаря. Філологів запросили на міні-виставу у виконанні кращих студентів Національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Зачитували вірші й виконували пісенні обробки поезій.

Запрошені на виставу юні україністи, літтворці, літературознавці та їх викладачі були зворушені до сліз виконанням акторів. Захоплено слухали знакові твори Шевченка: «Думи», «Мені однаково», «Буває, в неволі», «І виріс я на чужині» та багато інших. Твори перетікали один в інший за змістом і настроєм. Дехто може сказати, що Шевченко – поет журби, однак після вистави в слухачів помітне було окрилення. Хіба не надихають слова з поеми «Варнак»:

(…) Дивлюся,
Мов на небі висить
Святий Київ наш великий.
Святим дивом сяють
Храми Божі, ніби з самим
Богом розмовляють.

Хоча певні поезії викликали й сльози, як от «Тополя».

Організатор заходу, доцент кафедри історії української літератури, теорії літератури та літтворчості Світлана Задорожна слушно зазначила, що нині перед нами сучасна духовна аристократія, молодіжна еліта України, яка повинна пам’ятати шевченкове слово: його мова вічна, а «Кобзар» – великий дар, яким Шевченко назавжди відірвав українців від «руского міра». Його поезії й досі актуальні в наш деморалізований, дегуманізований час. Бережімо ж його слова.

Запрошені актори неодмінно одного дня стануть народними артистами, а поки запрошують до себе на вистави!

Матеріали студентки Юлії Кузьменко

Категорії: