Відбулося засідання літературної студії імені Максима Рильського

10 квітня у Мистецькій залі Інституту філології відбулося засідання літературної студії імені Максима Рильського за участі онука самого Максима Тадейовича. Гості читали й обговорювали власні вірші, а потім висловилися щодо нової збірки «Мудрості від Максима Рильського», виданої зовсім нещодавно Максимом Георгійовичем. Бесіду організував директор Центру літтворчості Михайло Наєнко.

Літстудійці з користю провели сонячне пообіддя. Студенти зачитали свої твори, кожен висловлювався щодо задуму автора. Відгадали не все! І постало питання: то чи ж можна оцінювати вірші та як саме це робити? Чи є вірш емоцією, частинкою сутності автора? Чи все-таки «вірші – це не я», а просто продукт автора, що живе як текст? Зрештою, Михайло Наєнко згадав універсальну формулу академіка Олександра Білецького: у кожному творі важливо про що, як і навіщо написане. Поезія має бути, немовби «блиснуло скельце на греблі й засвітило весь світ». Згадаймо: ще Тичина, твори якого вміщуються в 12-ти томах, мріяв, аби про нього згадували й пам'ятали хоча б 50 сторінок.

Досвідчені літературознавці були доброзичливими до проб пера молоді, адже нам потрібні "свіжі" слова. Поет – не лише той, хто знайде нову метафору, а той, хто поглиблено дивиться на смисли. І це відчулося на цій літстудії. Адже дуже важливо обговорювати сучасні тексти. Ми живемо в час, коли дискусій навколо поезії вже майже не буває. А хотілося б, щоб наші думки не пропадали в повітрі. Нехай навіть камерними зібраннями, але – говорити! Михайло Наєнко зазначив: «Багато – не завжди якісно. Шекспірів і Шевченків багато не буває».

Михайло Кузьмович також розповів гостям кілька цікавинок. Наприклад, як у Львові колись утворилися «молодомузівці», нові поети. І як один із них, Карманський, згадував їхні взаємини із нібито консервативним Іваном Франком. От сидять вони в кафе, заходить Іван Якович – і всі притихають (знають же, із ким мають справу!). Коли постає суперечливе питання, молодь тоді каже: «Може, в доктора Франка запитать?» А той їм: «А то я знаю?» Однак, почне говорити, й усі зачаровано слухають…

Згадувалося також київське угруповання 60-х років минулого століття "ХЛАМ" (художники, літератори, артисти, музиканти). Нічого суттєвого після себе так і не лишили. Адже, не завжди бувають генії, однак «бродіння обов’язково дасть постать». Її визнають не одразу, бо нове загалом невизначане (згадаймо, як люди були проти Ейфелевої вежі).

Михайло Наєнко згадав також три свої зустрічі з Рильським - на 50-річчі Андрія Малишка, на засіданні в Спілці письменників та на похоронах в 1964 році.

Онук поета розповів про музей-квартиру Максима Тадейовича; про вербу біля того дому, під якою поет прощався в останні свої дні (а привіз її Андрій Малишко з місць заслання Шевченка).

Наприкінці літстудії гості висловилися щодо збірки «Мудрості Максима Рильського», виданої цьогоріч. Вона побудована на цитатах, які виписував Максим Георгійович із 20-томного зібрання творів свого діда. Хотів показати його як мислителя. Кожен у книзі може знайти щось своє. Максим Тадейович, як ми знаємо, був поетом бібліотек, водночас обожнював природу, інколи любив усамітнитися; надихався подорожами. Його образ, за словами онука, «старий чумак Рильський». І справді, наше життя – це своєрідна подорож.

Тож подорожуймо стежками класиків. Створюймо й власну лірику. А наступне засідання літстудії буде присвячене традиційному весняному конкурсу поетів.

Текст студентки Юлії Кузьменко

Категорії: