Наше століття – це століття Гончара. Це час війни, а отже – час «Прапороносців»

3 квітня – День Олеся Гончара. Цьогоріч вся Україна святкує сторіччя письменника.

Урочистості з нагоди відзначення народин геніального українського класика розпочалися з символічної локації – Музею-кімнати імені Олеся Гончара, яку відкрили в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

На відкритті в епіцентрі уваги – Валентина Данилівна, дружина Олеся Терентійовича. Саме вона із онуками доклали найбільших зусиль для того, щоб кожен міг відчути дух письменника, який, на жаль, вже не серед нас.

Вітальне слово на відкритті виголосив директор Інституту філології Григорій Семенюк. Григорій Фокович наголосив, що це велика честь, епохальна подія для Інституту філології і Шевченкового університету загалом стати своєрідною духовною домівкою пам'яті Олеся Гончара, куди зможуть приходити повсякчас молодь і гуртувати свій дух, слово для розбудови своєї країни.

Серед учасників урочистостей з нагоди ювілею письменника – Міністр культури України Євген Нищук, його заступник Юрій Рибачук, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка академік Леонід Губерський, Протоієрей Віталій Клос, начальник Управління Укрпошти Ольга Дмитрова, академік, Посол України Сергій Комісаренко, президент МАН Станіслав Довгий, письменники Юрій Мушкетик, Михайло Сидоржевський, Михайло Слабошпицький, Любов Голота, ректор Полтавського національного університету ім.В.П.Короленка Микола Степаненко, меценат, співзасновник міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара Тетяна Куштевська, лауреат премії імені Олеся Гончара Тетяна Пишнюк (Фольварочна), вся філологічна родина університету, КПНЗ «Київська Мала академія наук учнівської молоді» на чолі з директором Іриною Поліщук, учні-члени КПНЗ «Київська Мала академія наук учнівської молоді», серед яких були й вихованці спеціалізованої школи № 76 ім. О.Т.Гончара.

Вшанування Олеся Терентійовича було не лише словесне, але й молитовне. Протоієрей Віталій Клос та священнослужителі Михайлівського Золотоверхого монастиря освятили музей-кімнату. Православне духовенство разом із викладачами, студентами, поважними гостями помолилися, таким чином згадуючи настанову класика «берегти собори своїх душ».

Архімандрит Михайлівського Золотоверхого монастиря Лаврентій на відкритті зауважив, що написане з Богом, із світлом добра, ніколи не зникне, що «Собор» Олеся Гончара є національним надбанням, утвердженням духовності нашого народу. Архімандрит благословив усіх присутніх на продовження місійної роботи – розвитку культури та подякував тим, які змогли створити письменницький куточок у стінах храму науки.

Відзначення ювілею продовжилося урочистим засіданням в актовій залі Інституту філології, на якому ректор університету Леонід Губерський привітав студенство та присутніх гостей із спільним національним святом. Леонід Васильович зазначив, що життєвий і творчий шлях Олесь Гончар прожив з любов'ю, і нам, сучасникам, треба вчитися цьому - жити і працювати з любов'ю. Вітальне слово виголосив й Міністр культури Євген Нищук, який зауважив, що роман «Собор» ювіляра був ненависним тодішній владі, спаплюженим і забороненим. Гончар не дожив до революційнашого часу, але він – наш сучасник. З його романом зараз ідуть на фронт, вмирають під кулями. Також Міністр культури закцентував увагу на питанні мови, яка є, і має повсякчас бути у центрі собору української культури.

У рамках святкування відбулося вручення премії імені Олеся Гончара Тетяні Пишнюк (Фольварочна) за роман про Олеся Терентійовича. Лауреатка, виголошуючи промову, розповіла, як символічно пов'язалася її доля із письменником, як впродовж своїх років вона духовно росла і вростала у потугу слова письменника.

Для усіх присутніх найважливішим, безперечно, було почути жінку письменника Валентину Гончар. Валентина Данилівна пліч о пліч зі своїм чоловіком йшла важким тернистим шляхом, а тепер продовжує традицію популяризації української літератури. Вона зустрічається із молоддю, вручає премії, і ще досі ділиться найсокровеннішим – тим, яким насправді був її чоловік: «Олесь знав сирітство, холод і голод. Він сам проживав свій собор, який висів над ним протягом життя. Олесь боявся атомної бомби, що десь там лежить на згарищах. Любив добро і ненавидів зло, молився і надіявся, обожнював літературу, тому й трудився каторжно». Валентина Данилівна подякувала викладачам університету за спільну роботу, єднання для створення музею.

На честь святкування 100-річчя від дня народження Олеся Гончара Украпошта 28 березня ввела в обіг художній поштовий конверт з оригінальною маркою. Церемонію спецпогашення маркового конверту на урочистому засіданні провели представник пошти та начальник Управління Украпошти Ольга Дмитрова, запросивши до участі Міністра культури Євгена Нищука та ректора Леоніда Губерського.

Із передової привітати письменника завітали бійці 72-ї гвардійської механізованої дивізії. Саме під цим номером , у тій же частині, воював Олесь Гончар. 72-а дивізія сьогодні відвойовує нашу землю, стоїть під Волновахою, роблячи це з настановами Гончара.

Вітальне слово виголосив на засіданні президент МАН Станіслав Довгий. Він звернувся до молоді, аби вона по-новому переосмислювала спадщину письменника, писала про нього, цитувала його, надихалася його інтенціями. Станіслав Олексійович згадав також і моменти особистого знайомства із ювіляром: «Його обличчя завжди було дуже добрим, опромінене сонцем, але із зажурою в душі. Це тому що він говорив, творив Україною, переживав за неї і жив мрією про нас молодих».

Поетично звернувся до самого Гончара Дмитро Павличко: «Дорогий Олесю Терентійовичу. Вам – 100 років. Я прощаюся з вами, але тут навпроти мене сидить молодь Києва. Вони будуть бачитися з Вами. Тут могли сидіти наші міністри, їх нема, бо тут є ви, наша доля. Вітаю Вас!».

Юрій Мушкетик жив на одному хуторі із Олесем Гончарем. Тому розповів присутнім як разом довелось багато переговорити, передумати, багато «мандрувати по муках». Юрій Мушкетик влучно зауважив, що Гончар «був великим патріотом, людиною, яка хворіла Україною. У нього була група крові письменницька».

На святковому зібранні Михайло Сидоржевський наголосив на необхідності повного видання творів Гончара, а також на науковому прочитанні та переосмисленні «Щоденника» письменника. Адже «це документ часу, і водночас наш борг перед Гончарем...».

На патріотичних пориваннях Гончара наголосила Любов Голота. Любов Василівна зацитувала Олеся Терентійовича, який пишався, що народився українцем. Влучно сказав і Володимир Яворівський. Письменник зауважив, що наше століття – це століття Гончара. Це час війни, а отже - час «Прапороносців».

Завідувач кафедри філології та мовної комунікації Національного технічного університету Дніпровська політехніка Світлана Ігнатьєва та директор Центру культури укр. мови імені Олеся Гончара Ірина Цюп’як вручили дружині Олеся Гончара срібну медаль і побажали многая літа, аби й надалі розвивати гончарознавство.

По завершенню виступів-спогадів розпочався урочистий концерт. Музичне вітання презентували вокальний дует «Сестри Адріана та Мідея Наруцькі», композитор, музикант Ігор Якубовський, лауреат міжнародних конкурсів Ольга Мельничук та всесвітньовідомий гурт «Шпилясті кобзарі».

Кожен йде своєю дорогою до Гончара, до материка його духовності. Але найсутніше для всіх нас, українців, те, що до його спадщини йтимуть майбутні покоління, для яких ми, сучасники, прокладаємо найкоротший шлях – відкриваємо музей, організовуємо конференцію та перевидаємо твори.

Текст – Андріана Біла, Олександра Касьянова, фото – Валерій Попов