Літературна студія із Анатолієм Паламаренком

Традиційно раз на місяць в Інституті філології відбуваються літературні студії імені Максима Рильського. 20 березня гості літстудії слухали народного артиста України, Героя України, лауреата Шевченківської премії Анатолія Паламаренка.

З дитинства він мав дар до Слова. Ще восьмирічним хлопчиком його запрошували читати до дня народження Гоголя твори цього письменника. А потім він ходив по гуртожитках, аби тренуватися: коменданти кликали по 5-6 слухачів, а молодий Анатолій відточував перед невеличкою аудиторією свою майстерність. Особливо важливим таке його вміння було після Другої світової; люди хотіли відволіктися, забути про страхи війни, і талант молодого актора був їм ліками.

Нині Паламаренко є професором Київської консерваторії, а також викладає в інших університетах в Києві. Свого часу він викладав і в Шевченковому університеті, студенти вчилися в майстра художнього виразного читання. Він єдиний артист України, кому присвячена ціла монографія – робота Олександра Кавуненка «Страждати, терпіти, любити». Про Анатолія Несторовича знімали телепрограми, зокрема документальний фільм створила випускниця КНУ Тетяна Ковальчук.

Анатолій Паламаренко виконує всю класику української літератури, але найбільше захоплюється М.Коцюбинським, вважає його тексти духовною музикою, переданою в слові. А як він шанує Шевченка! Радить кожному дослухатися до слова Кобзаря, проводить паралелі Тараса із Христом: він пішов у заслання в 33-річному віці, у такому ж віці пішов на страждання Ісус. І шевченківські дні, які ще зараз не так далеко позаду, Паламаренко вважає духовним Великоднем українського народу. Так і має бути: «Якщо будемо заглиблюватися в Шевченка, то всі ми мовчки, потихеньку, помалесеньку виростемо справжніми синами і дочками України».

Кульмінацією зустрічі стали, звісно, читання Паламаренка перед аудиторією. Пролунали поема «Чернець» Тараса Шевченка, уривок із повісті «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького та усмішка «Діва і монах» Остапа Вишні. Такі різні за темою, усі три уривки не лишили байдужими нікого. Гості, мов зачаровані, стежили за кожним порухом, кожною нотою голосу народного артиста. Оплески були подякою. Анатолій Несторович зізнався, що його глядачі – його партнери та колеги як на зустрічах, так і в театрі.

Поза майстер-класом актор разом із організатором студії, директором Центру літтворчості ІФ Михайлом Наєнком згадували й інші постаті української літератури. Адже днем раніше Україна відзначала дні народження трьох геніїв Слова. Це Максим Рильський, який першим після Шевченка створив гімн українській мові. Це Ліна Костенко, що дала нашій поезії епічний звук; згадаймо її «Марусю Чурай» та «Берестечко». В останньому поетеса відтворила незвичну ідею – ідею поразки, бо ж «ніяка перемога так не вчить». Також 19 березня – день народження цьогорічного лауреата Шевченківської премії Емми Андієвської.

На завершення Михайло Кузьмович вручив Анатолію Паламаренкові символічну булаву. Сила цієї дивовижної людини – у таланті до слова. Через нього можна відкривати очі та серця, пам’ятаймо про це!

Текст студентки Юлії Кузьменко, фото Валерія Попова