У наших жилах тече кров Шевченка

"Університет ушановує пам'ять поета, мислителя, художника не лише тому, що носить його ім'я, не лише тому, що Шевченко є Генієм, а з причини того, що Він наш сучасник. Його слова пророчі й актуальні. А сам Шевченко Геній не минулого, а сучасного і майбутнього",

- так розпочав своє слово акад. Леонід Губерський на зустрічі із лауреатами Шевченківської премії, яка відбулася 12 березня у рамках щорічного вшанування Тараса Шевченка. Все життя Тарас Григорович мріяв працювати в Університеті імені Святого Володимира на скромній посаді викладача художності. Він ніколи не прагнув до високих чинів, до статків, кар'єрного зльоту, а був скромним і справедливим. Що не можна сказати про його долю, яка інколи йому посміхалася і сприяла просуванню до поставленої мети, а часом була безжально жорстока. За його життя мрія бути викладачем в Університеті не здійснилася. Лише по смерті Тараса Шевченка у 1847 році був підписаний наказ про зарахування до Університету. Всі ці біографічні довідки ми знаємо, але згадуємо щороку з метою слідування принципам Тараса Шевченка. Адже його життя і сподвижницька діяльність вчать нас йти за своїм єством, за сутністю нації, бо лише від усвідомлення цих речей залежить наше майбутнє.

"Шевченко - наш сучасник" - це твердження пролунало із вуст запрошених цьогорічних лауреатів, серед яких були доктор історичних наук, професор Гарвардського університету Сергій Плохій, режисер Володимир Тихий, письменник, літературний критик, директор видавництва " Ярославів вал", громадський діяч Михайло Слабошпицький, письменник, голова Всеукраїнського товариства "Просвіта", громадський діяч Павло Мовчан, письменник, науковець, директор Центру літературної творчості Інституту філології Михайло Наєнко.

"Шевченко -це сьогодення. Це не перехідність, а це постійність українців концентрована Шевченком. Він внутрішня наша емоція. Наша сутність",

- висловився Павло Мовчан, наголошуючи на тому, що Шевченкове слово робить нас незборимими, робить нас нами. "Червоне колесо" імперіалізму всіх перемололо і нині перемолює, а ми завдяки Шевченку незборимі. 1814, 1914, 2014 - це не випадкові числа, це ті часи, коли Шевченкові слова і вогонь нашої суті спалювали грошолюбство, лжелюбство. Вогонь любові - це істина Шевченка і нас самих.

"Ми повертаємося до Шевченка і таким чином звіряємо наш рух - куди йдемо і куди дійшли",

- так розпочав свою промову Сергій Плохій. У своїй книжці "Брама Європи" професор Гарвардського університету виклав свій аналіз історії розвитку нашої культури та ідентичності. Від перших історичних свідчень Геродота і до Майдану паном Сергієм керує думка про нашу сутність. Про те, що ми родинні і протиімперські. Ми виборюємо своє, у нас кров Шевченка.

Продовжуючи розпочату тему "Шевченко -сучаник", Михайло Слабошпицький зауважив, що за Тодосем Осмачкою місія поета - бути посланцем. Посланцем від Бога є Шевченко. Він скерував нас на єдиноправельний шлях - шлях любові.

На Шевченківських урочистостях також були присутні заступник голови Шевченківського комітету лауреат Державної премії України ім. О.Довженка, кінознавець, кінокритик, кіносценарист Сергій Тримбач, директор Інституту філології професор Григорій Семенюк, відомі шевченкознавці та літературознавці, студенти.

Йдімо своїм єдиноправельним шляхом, не забуваймо своєї сутності, бо у наших жилах тече кров Шевченка.

Олександра Касьянова, фото - Валерій Попов