Випускниця літтворчості презентувала поетичну збірку в Туреччині

У січні за підтримки Товариства українців у Стамбулі відбулася перша презентація третьої збірки Людмили Дядченко "Курка для турка".

Людмила Дядченко, поет, віце-президент Асоціації українських письменників, лауреат українсько-німецької премії ім. О.Гончара, автор книг «Плата за доступ», «Курка для турка». Красива та розумна Людмила 5 років тому закінчила освітню програму з літературної творчості Інституту філології Шевченкового університету. Захистила дисертацію. Нині працює у Центрі літературної творчості Інституту філології, і як бачимо, продовжує писати добірні поетичні тексти.

Остання збірка молодої письменниці - це поетична спроба систематизувати все у глобалізованого світу, у просторі, де одночасно існує тонка лірика та іронічна алюзія, мистецтво слова і мистецтво мовчання. Пронизує поетичну збірку проблема пошуку та вибору. Юна, але відчутно мудра, авторка творчо і чуттєво шукає начало в людському єстві. Ставить запитання і деколи відповідає, а деколи лишає його риторичним. Тут відчувається сучасність і водночас простежуються національні риси вічної істини поезії.

Розмова із Людмилою Дядченко:

-Чому така назва?

- Назва насправді «міфологічно-сучасна», це не про курей і турків)). Це про жінку і її місце у світі чоловіків. Відомо, що у всіх міфологіях курка – це символ жіночого начала, материнства, доброти, втілення всепрощаючої любові. Після міфологічного періоду цей символ набрав дещо негативних рис. Так, у західній цивілізації курка – символ глупоти, у слов’янській традиції вона оцінювалася взагалі досить негативно (її м'ясо навіть не освячували в церкві на Великдень, адже жіноче вважалося породженням диявола). Наприклад, у російському фольклорі: Курица – не птица, баба – не человек. Тож нерідко й нині можна чути, як жінку називають дурною куркою. Натомість турок – це образ представника патріархального суспільства з його переконаннями про місце жінки: сім'я / діти/ дім. Мене це дуже ранило три-чотири роки тому. Зараз я спокійніше сприймаю репліки деяких чоловіків (політиків, науковців, а не сільських дядьків - наголошую), що «жінку негайно треба заміж віддавати, бо незаміжні жінки – дурні зовсім». Звісно, не все так однозначно і про це не йдеться буквально в текстах збірки: ці смисли – у натяках, підтекстах, самоіронії (напр. «що я вам розкажу? про супи і борщі й магазини?» у вірші «Чоловікові»).

- Яка поезія увійшла у збірку?
- Загалом це інтимна медитативна лірика.

-За який проміжок часу вдалося написати і упорядкувати поезію, яка увійшла в книгу?

-Книга написана десь за 2,5 роки (всього 73 вірші). От тільки це було ще у 2011–2013 рр. До 2017-го рукопис добре «відлежався», і перед здачею у видавництво Братів Капранових я додала якісь нові вірші, натомість знявши деякі давніші.

- Чому першопочатково презентували збірку у Туреччині?

- Презентація в Стамбулі відбулася якось сама собою. Поки роздумувала у якій локації в Києві презентувати «Курку», то Туреччина сама «покликала» в особі Українського товариства взаємодопомоги у Стамбулі. Дякую його господарям Володимиру та Оксані Левицьким. Тепер час їздити вдома)).

- Які запитання Вам ставили у Туреччині під час презентації?

-Один читач на турецькій презентації спитав: «Людмило, які там ваші роки! Звідки-то у віршах так багато туги?» ( )) Я йому відповіла: "Із життєвого досвіду, який вимірюється не роками, а обставинами".

І на завершення поезія зі зібрки "Курка для турка":
диптих
І
Чорне місто і білі чайки – колажі
я старанно склеюю (як на картоні) в уяві
розливається Каспій: дивися. кажи.
це буде мов кисле тісто моїй душі захлялій
Чорне місто солодким шербетом – і на язик
наче сходи до Сходу не сонця а світу
ти шукаєш тут правди не та що нині а що повік
нетутешнім немає правди і можеш не бубоніти
підростають нові міста на каспійській землі
продавала їй серце скажи за які манати?
але поки ще чайки зашіптують рани малі
Чорне місто впусти мене відзимувати

ІІ
ослика маю – купи мені батога
і морквинку на нього
щоб ослик не передумав
ця можлива країна на очі весь час ляга
ці можливі в ній ми – арахіси у лукумі
загорни два гостинці
сміливо на сонце іди
і молися до нього. до тіні. до кого схочеш
тут куди не дивись –
то гори то вітер і див
нема жодних.
а країна ляга на очі
ослик моркву поїв –
лишилась одна дорога
я кричу і кричу – а озветься піщаний зсув
як дійдемо з тобою – впізнаєм святого Бога
але хоч би нас він –
поки ми йшли –
не забув

Розмову вела Олександра Касьянова