Презентація фільму і книги про...казахського Шевченка

Біля мого будинку росте верба – далека правнучка Тарасової верби, яку він (разом з тугою за Україною) посадив у казахсько-мангишлацьких степах. В один із ювілеїв генія в 60-х роках минулого століття письменники привезли від неї гілочку, яка ото й виросла перед нашими вікнами...

В пейзажних картинах поета-живописця дерева символізують вічність життя. Перебуваючи в солдатчині, він змалював їх сотні. А філософію відтворив чи не в картинах "Пожежа в степу". і "Казашка Катя". Поряд, отже, і трагедія, і глибоко людська лірика... Цей мотив – провідний і в новому фільмі режисера-продюсера Є. Козака "Кобзар у степах Казахстану" та в підготовленій ним монографії з такою ж назвою. Презентація цього культурного явища відбулася в Інституті міжнародних відносин (з участю Центру літературної творчості Інституту філології) КНУ імені Тараса Шевченка. Промотор презентації – Посольство Казахстану в Україні на чолі з послом Саматом Ордабаєвим. Хвилюючими, інформаційно насиченими були виступи на презентації і самого Надзвичайного посла, і ректора університету, Героя України, Леоніда Губерського, і Президента Академії педагогічних наук України Василя Кременя, а також кількох письменників та мистецтвознавців. Творчий задум фільму і монографії прокоментував режисер-продюсер Є. Козак – він же і засновник кіностудії імені Івана Миколайчука, на якій створено фільм. Добре слово було сказане й про згадану вербиченьку в Києві, і про весь масив казахського малярства Тараса. На засланні він написав 450 картин і портретів, з них – 350 на казахські теми. Це класика казахського живопису, завдяки якій наш, забритий в солдати геній, став хрестоматійним для всіх часів казахської цивілізації. Для української – само собою... Увінчали презентацію виступи дивовижного дитячого колективу, а на прощання – кілька товариських знімків. У тому числі з легендарною Марічкою-Ларисою Кадочниковою з "Тіней забутих предків"…

У вірші "У Бога за дверима лежала сокира", що написаний під час заслання, Шевченко зобразив єдине дерево – "покинуте сокирою, огнем непалиме". Казахи назвають його "святим", а відлуння його чується і в посадженій Тарасом мангишлацькій вербі, і в її правнучці, що росте біля мого будинку в Києві.

Категорії: