Рідними можуть бути люди не по крові, а по духу: захід пам’яті Олега Павлова

Літературно-мистецький семінар пам’яті Олега Павлова пройшов 3 березня, коли йому могло виповнитися 57 років. Присутні ділилися спогадами, теплим словом про викладача, наставника, друга, світлу людину. Талановиту і творчу людину вшанували хвилиною мовчання. Знаково, що Олег Павлов народився у Міжнародний день письменника. Його книга «Uroboros», видана під псевдонімом Олег Сич, стала головним джерелом обговорення. Магістрантка фольклористики Анна Люднова після прочитання книги ініціювала доволі трепетний захід. Своїми спогадами ділилися найрідніші люди, тим, для кого Олег Павлов став близьким по духу.

Однією з таких людей була його сестра Марія Павлівна Клінікова. Вона розповіла про моменти з дитинства, а в дорослому віці про мудрість і відкритість, що Олег був людиною, на яку завжди можна було покластися.

Традицію пам’яті зберігає кафедра фольклористики, де, на жаль, не так довго викладав Олег Павлов. «У нього було щось від Мольфара. Це внутрішнє відчуття, яке дається людині, яка пізнала ціну життя, яка відчула запах смерті на війні, яка пережила любов жінки, відчула творчу струну в собі» - підмітила завідувач кафедри фольклористики Олена Івановська.

«Уроборос» - це самолет, життєпис», - означила колега Олеся Наумовська, зачитавши уривки книг, які зараз сприймаються передбаченнями життєвого шляху автора: «Олег – це людина-максимум: якщо біль, то це біль, якщо веселощі, то це регіт, якщо радість, то це дитинна забава. Це безкомпромісність. Для нього не було «навпіл». Це було справді на лезі ножа».

«Олег Данилович був прикладом у діях, баченні, ставленні до речей, часто вступав у дискусію, його намагалися наслідувати. Не кожному вдавалося виказувати свій незалежний погляд на речі. Олег завжди це робив», - згадував однокурсник Сергій Різник.

Про портрет Е.Хемінгуея на стіні в гуртожитку, ставлення до життя, Афганську війну, музику і оточення, про роль Олега Павлова у житті говорили ті, хто міг стримати емоції. Трепетний, важливий для всіх захід став черговою краплею до безмежного моря пам’яті світлої людини.

На завершення спогадами поділилася Галина Усатенко: «Візуалізація образу була природнім способом мислення Олега. Для нього слово «думати» було заняттям. Це справді була робота, це був спосіб зайнятості. Думання як процес зайнятості в житті належав Олегу Даниловичу».

Олег Павленко навчив студентів візуалізувати українську душу. Свої малюнки представили аудиторії студенти, які останніми мали можливість чути лекції науковця. Юлія Краснова взагалі створила артоб’єкт із маски і дзеркала, щоби показати, що кожен і є українською душею.

Трапляються люди, яких замінити неможливо. І наші студенти це знають.< p align=justify>

Каріна Дорошенко
Фото – Андрій Паславський, Валерій Попов

Категорії: